Завантажити материал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Ivan_nechuy_levickiy_na_kozhum_yakah.docx)Ivan_nechuy_levickiy_na_kozhum_yakah.docx127 Кб658
Скачать этот файл (Ivan_nechuy_levickiy_na_kozhum_yakah.fb2)Ivan_nechuy_levickiy_na_kozhum_yakah.fb2176 Кб651

Класик української літератури Іван Нечуй–Левицький – це письменник новатор, який виводить прозу з жанрової одноманітності. У його творах знайшло художнє відображення життя майже всіх верств тогочасної України, тривоги і радощі людей протягом великої історичної епохи. Його герої є не безликою масою, а яскравими особистостями, зі своїми самобутніми характерами, звичками, егоїзмом і щирістю, радощами і горем…
«За двома́ зайця́ми» — художній комедійний фільм за мотивами комедійної п'єси Михайла Старицького. Твір Івана Нечуй-Левицького «На Кожум’яках» послужив основою для п’єси Старицького.

Iван Нечуй-Левицький

На кожум'яках

    Мiщанська ко­ме­дiя на 5 дiй

    

ДIЙОВI ОСОБИ

    

    С и д i р С в и р и д о в и ч Р я б к о, київський мi­ща­нин, має крам­ни­цю на По­до­лi.

    Є в д о к i я К о р н i ї в н а, йо­го жiн­ка.

    Є в ф р о с и н а, їх доч­ка.

    Г о р п и н а К о р н i ї в н а С к а в ч и х а, сест­ра Євдо­кiї Кор­нiївни, пе­ре­куп­ка, вдо­ва; пе­реп­ро­дує яб­лу­ка.

    О л е н к а, її доч­ка.

    С в и р и д I в а н о в и ч Г о с т р о х в о с т и й, ци­люр­ник

    Н а с т я

    О л ь г а Євфро­си­ни­нi при­ятельки, пан­ни.

    В а р в а р а

    Х и м к а, Ряб­ко­ва най­мич­ка.

    П е д о р я, Гор­пи­ни­на по­ден­щи­ця.

    М а р т а, Б у б л е й н и ц я.

    О р и н а, Б а ш м а ч н и ц я

    М е р о н i я пе­чорськi мi­щан­ки, бу­ли пос­луш­ни­ця­ми.

    М а г д а л и н а

    1-й м и т р о п о л и ч и й б а с.

    2-й м и т р о п о л и ч и й б а с.

    Б е р к о й В о л ь к о, жи­ди, про­цент­щи­ки.

    М i щ а н к и, ш а ф е р и, м i щ а н и т а к а т е р и н щ и к.

    Дiя дiється у Києвi, на Ко­жум'яках.

    Г о с т р о х в о с т и й та Є в ф р о с и н а тро­хи за­ки­да­ють по-руськiй.

    

ДIЯ ПЕРША

    

    Свiтлиця Си­до­ра Сви­ри­до­ви­ча Ряб­ка з мi­щанською обс­та­вою. Од­нi две­рi - в кiм­на­ту, дру­гi - в пе­кар­ню. Дiя дiється в не­дi­лю по обi­дi.

    

ВИХIД 1

    

    Є в д о к i я К о р н i ї в н а са­ма.

    Є в д о к i я К о р н i ї в н а (си­дить ко­ло сто­ла i по­зi­хає). Си­до­ре Сви­ри­до­ви­чу! Си­до­ре Сви­ри­до­ви­чу! Чи ти оце й до­сi спиш? Вста­вай вже, бо швид­ко до церк­ви задз­во­нять на ве­чер­ню. Хо­ди сю­ди та по­сидь ко­ло ме­не. Нудьга ме­не бе­ре, Си­до­ре Сви­ри­до­ви­чу! Чи ти чуєш?

    С и д i р С в и р и д о в и ч (обзи­вається з кiм­на­ти). Чи то ти ме­не кли­чеш, Яв­до­ню? Ось за­раз вий­ду, моя го­луб­ко, тiльки тро­хи про­чу­ма­юсь та по­тяг­ну­ся ра­зiв зо два. Вже й ску­чи­ла за мною! (Ви­хо­дить з кiм­на­ти i сi­дає ко­ло жiн­ки.)

    

ВИХIД 2

    

    Є в д о к i я К о р н i ї в н а i С и д i р С в и р и д о в и ч.

    Є в д о к i я К о р н i ї в н а. Ав­жеж ску­чи­ла.

    С и д i р С в и р и д о в и ч. Бо дав­но пак ба­чи­лись: як у го­ро­сi та й до­сi…

    Є в д о к i я К о р н i ї в н а. Я тут си­дi­ла, си­дi­ла, вже все пе­ре­ду­ма­ла, вже й бо­гу мо­ли­лась.

    С и д i р С в и р и д о в и ч. Ску­чи­ла, ста­ренька, за мною, як го­луб­ка за го­лу­бом? Га? А ми та­ки, Яв­до­ню, про­жи­ли вiк, як тi го­луб'ята в пар­цi. Як я те­бе не ба­чу, то й сум ме­не бе­ре!

    Є в д о к i я К о р н i ї в н а. Доб­рий сум! Пi­шов со­бi в кiм­на­ту та й хро­пе, аж кiм­на­та дри­жить, а я тут са­ма сид­жу. Не­ма до ко­го й сло­ва про­мо­ви­ти.

    С и д i р С в и р и д о в и ч. А чи пам'ятаєш, Яв­до­ню, як я прис­ва­ту­вав­ся до те­бе! Як то­дi вер­тiв­ся ко­ло те­бе.

    Є в д о к i я К о р н i ї в н а. Ще б пак не пам'ята­ла! На всi Ко­жум'яки не бу­ло то­дi та­ко­го вер­ту­на, як ти.

    С и д i р С в и р и д о в и ч. А чи пам'ятаєш, як я туп­цяв кру­гом те­бе! Я до неї i звiд­тiль, i звiд­сiль, а во­на тiльки бу­ло спiд­ню гу­бу ко­пи­лить.

    Є в д о к i я К о р н i ї в н а. Що ко­пи­ли­ла, то ко­пи­ли­ла, бо зна­ла на­вi­що. А прав­да, я то­дi та­ки доб­ре ви­ва­ри­ла то­бi во­ду, аж чуб був мок­рий.

    С и д i р С в и р и д о в и ч. Ой ви, жi­ноч­ки ви ка­пос­нi! До смер­тi зга­дуєте, як во­ди­ли нас. Але та­ки до­вур­ко­тав­ся. Гу­лю, гу­лю, моя ста­ре­сенька!

    Є в д о к i я К о р н i ї в н а. Ко­ли б ти тiльки не був тро­хи ве­ред­ли­вий… я б з то­бою зов­сiм щас­ли­во до­жи­ла вi­ку.

    С и д i р С в и р и д о в и ч. Як­би пак я взяв за то­бою те при­да­не, що обi­цяв твiй по­кiй­ний батько, то, мо­же б, i не був та­кий ве­ред­ли­вий.

    Є в д о к i я К о р н i ї в н а. I го­дi вже то­бi зга­ду­ва­ти.

    С и д i р С в и р и д о в и ч. А як­би, ста­ра, оце бу­ло твоє при­да­не, то на­ша доч­ка ма­ла б те­пер зай­ву со­теньку кар­бо­ван­чи­кiв со­бi на при­да­не. А на­шiй Євфро­си­нi тре­ба ба­га­то гро­шей: во­ни в нас не прос­тi, вче­нi - не дур­но ж вчи­лись аж три мi­ся­цi в пан­сi­онi.

Сторінка 1 з 31 Показати всі сторінки << На початок < 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 > У кінець >>