Іван Нечуй-Левицький - На Кожум'яках (сторінка 2)

Завантажити матеріал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Ivan_nechuy_levickiy_na_kozhum_yakah.docx)Ivan_nechuy_levickiy_na_kozhum_yakah.docx127 Кб1053
Скачать этот файл (Ivan_nechuy_levickiy_na_kozhum_yakah.fb2)Ivan_nechuy_levickiy_na_kozhum_yakah.fb2176 Кб1244
    Є в д о к i я К о р н i ї в н а, С и д i р С в и р и д о в и ч,

    Г о р п и н а й Х и м к а.

    Х и м к а (виг­ля­дає з пе­кар­нi в две­рi). За­раз, за­раз! Роз­ди­ма­ла, роз­ди­ма­ла хвар­ту­хом, так нi­чо­го не по­ма­гає.

    Г о р п и н а. Дми, про ме­не, хоч ха­ля­вою, та да­вай швид­ше са­мо­вар. Чи є в твоїх ха­зяїнiв го­рiл­ка?

    Х и м к а. А хi­ба ж я ла­зи­ла по ха­зяй­ських шах­вах? В шин­ку, знаю доб­ре, що є.

    Г о р п и на. То ке сю­ди на стiл цi­лий шинк.

    С и д i р С в и р и д о в и ч. Ого-го! Ще й жи­да впре­те сю­ди на стiл з шин­ком.

    Х и м к а. Цiй тiт­цi все жар­ти. (Ви­хо­дить.)

    

ВИХIД 5

    

    Є в д о к i я К о р н i ї в н а, С и д i р С в и р и д о в и ч i Г о р п и н а.

    Г о р п и н а. Пот­ри­вай, Хим­ко, по­ба­ла­каємо!

    С и д i р С в и р и д о в и ч. Ой, не кри­чiть так здо­ро­во, Гор­пи­но Кор­нiївно!

    Г о р п и н а. А хi­ба в ме­не гор­ло ку­по­ва­не? Ба бу­ду оце вур­ко­та­ти, так як ви уд­вох! Чо­го це ти, Яв-до­хо, на­ду­лась, на­че той iн­дик пе­ред смер­тю?

    С и д i р С в и р и д о в и ч. Яв­до­хо… Знай­шла Яв­до­ху! Ска­жiть iще Вiв­де. Ко­ли б iще доч­ка не на­вер­ну­лась.

    Г о р п и н а. Є в ф р о с и н а та­ки ме­не не ду­же лю­бить, спа­си­бi їй. Де ж пак: во­на вче­на, а Ска­ви­чи­ха яб­лу­ка пе­реп­ро­дує. Так що ж, що тiт­ка пе­ре­куп­ка! Свiй хлiб їм, не кра­де­ний.

    Є в д о к i я К о р н i ї в н а. Во­но, бач, сест­ро, не те.

    Г о р п и н а. Не те; а чо­ло­вi­ка ску­беш за чуп­ри­ну, як i я сво­го по­кiй­но­го Ска­ви­ку скуб­ла. Ви своїй Євфро-си­нi не ду­же по­ту­рай­те, бо во­на з ве­ли­ко­го ро­зу­му та в го­ло­ву за­хо­дить. Як­би моя доч­ка О л е н к а так ко­вер­зу­ва­ла, то я б їй, пся­юсi, так нак­ле­па­ла по­ти­ли­цю отим ко­ши­ком, що во­на пам'ята­ла б до но­вих вi­ни­кiв.

    С и д i р С в и р и д о в и ч. Ви, Гор­пи­но Кор­нiївно, що iн­ше.

    Г о р п и н а. Я що iн­ше? А що ж я та­ке? Га? Хi­ба не знаємо, якi ве­ли­кi па­ни бу­ли Ряб­ки? Ав­жеж ста­рий Ряб­ко, ваш батько, м'яв шку­ри i хлiб з то­го їв. Я тор­гую яб­лу­ка­ми i хлiб з то­го їм, i нi­ко­го не бо­юсь, i до­ка­жу на всi Ко­жум'яки, що нi­ко­го не бо­юсь, на­вiть ва­шої ве­ли­ко­ро­зум­ної Євфро­си­ни. (При­сi­кується до Ряб­ка i б'є ку­лак об ку­лак.)

    С и д i р С в и р и д о в и ч. Свят, свят, свят! Братська чу­дов­на бо­го­ро­ди­це! Зас­ту­пи й по­ми­луй. (Осту­пається й хрес­титься.)

    Г о р п и н а. Чо­го ви одх­ре­щуєтесь од ме­не? В ме­не не­ма на го­ло­вi чор­тя­чих ро­гiв.

    С и д i р С в и р й д о ви ч. А хто ж заг­ля­дав пiд ваш очi­пок? А мо­же, й є?

    Г о р п и н а. А як я ски­ну хуст­ку та по­ка­жу?

    Є в д о к i я К о р н i ї в н а. I го­дi, сест­ро, го­дi. Хi­ба ж ти не знаєш, що мiй ста­рий ве­ре­дує?

    Г о р п и н а. Скуб­ла вас жiн­ка, та чортз­на по-ко­лишньому.

    С и д i р С в и р и д о в и ч. Ме­ле, ме­ле, ше­ре­тує. (Прис­пi­вує.)

    Г о р п и н а (прис­пi­вує). Ше­ре­тує, обер­неться й по­цi­лує. Та­ке лиш по чар­цi! Чо­го це ти, Яв­до­хо, на­пун­дю­чи­лась? Си­дить, як та ко­пи­ця в до­що­ву го­ди­ну на по­лi.

    Є в д о к i я К о р н i ї в н а. Еге! тут як по­чав ви­га­ду­ва­ти на ме­не, що…

    С и д i р С в и р и д о в и ч. Цить, цить, цить! (За­ту­ляє ро­та Євдо­кiї Кор­нiївнi.) Нi­як не вдер­жить сво­го язи­ка! Ще й доч­цi роз­ка­же. Ой, якi ж слизькi язи­ки у тих жi­нок: в од­нiєї гост­рий як брит­ва, а у дру­гої слиз-ький: так i лi­зе сам з ро­та. (По­ка­зує.)

    Г о р п и н а. Та ка­жи-бо, що твiй чо­ло­вiк ви­га­ду­вав!

    С и д i р С в и р и д о в и ч. Ой, цить, не ка­жи!

    Г о р п и н а. Та ка­жи-бо, ко­ли на­га­да­ла; не дра­туй­ся. Ка­жи, бо ви­лаю.

    С и д i р С в и р и д о в и ч. Не ка­жи, бо з ха­ти вте­чу.

    Є в д о к i я К о р н i ї в н а. Та то ми, сест­ро, оце ра­ди­лись, за ко­го б нам свою доч­ку вiд­да­ти за­мiж. Пе­ре­би­ра­ли усi Ко­жум'яки, та й не знай­шли нi од­но­го па­ни­ча доч­цi до па­ри.

    Г о р п и н а. Ку­ди ж пак! Ти­ся­чi та сот­нi нi­ко­ли в дiв­ках не по­си­вi­ють. Не бiй­ся! По­ви­хо­дять шви­денько. От уже нам, бiд­ним, зов­сiм дру­ге дi­ло, хоч моя Олен­ка кра­су­ня не то що на всi Ко­жум'яки, а мо­же, й на ввесь Київ.

    Є в д о к i я К о р н i ї в н а. Та й на­ша Євфро­си­на не то що на ввесь Київ, а мо­же, й за Київ. А що вже ро­зум­на i вче­на, як ба­риш­ня, то нiг­де прав­ди дi­ти, хоч, мо­же, ма­те­рi не при­хо­диться своєї доч­ки хва­ли­ти.

    Г о р п и н а. Тiльки ду­же звик­ла вер­хо­во­ди­ти, тим, бач, що ве­ли­ко­ро­зум­на. Як­би моя Олен­ка так вер­хо­во­ди­ла в ха­тi, то я б їй пат­ли обс­куб­ла.

    Дзвонять до церк­ви.

    С и д i р С в и р и д о в и ч. Чи це вже й до ве­чер­нi дзво­нять? Пi­ду ж я по­мо­жу дя­ко­вi спi­ва­ти. (Встає.)

    Г о р п и н а. Вже та­ки й по­мо­же­те дя­ко­вi. Сi­дай­те ж та луч­че по­ба­ла­каємо. Не­хай там сам дяк кур­ни­кає.

    Є в д о к i я К о р н i ї в н а. Я оце все про свою доч­ку. Вже б, здається, i час за­мiж, та все якiсь не­до­лад­нi лю­ди трап­ля­ються: то не­гар­нi, то без гро­шей, хоч i гар­нi, то не ду­же ро­зум­нi. ЗоВ с i.м не до па­ри моїй Євфро­си­нi.

    Г о р п и н а. О, Євфро­си­на та­ки ве­ред­ли­ва. Не­дур­но во­на так де­ре но­са пе­ре­до мною, не­на­че я їй не тiт­ка.

    Є в д о к i я К о р н i ї в н а. Тут, сест­ро, по­чав до нас хо­ди­ти один мо­ло­дий па­нич, та не ска­жу, як звуть.

    Г о р п и н а. Про ме­не, не ка­жи. Ме­нi не йти за йо­го за­мiж.

    Є в д о к i я К о р н i ї в н а. Гар­ний, хоч з ли­ця во­ди на­пий­ся, ще й до то­го ро­зум­ний. Як поч­не го­во­ри­ти з Євфро­си­ною, та так го­во­рить ро­зум­но, що я слу­хаю, слу­хаю i нi­чо­гi­сiнько не роз­бе­ру. От уже вдав­ся ро­зум­ний, як на­ша Євфро­си­на.

    С и д i р С в и р и д о в и ч. Що вже ро­зум­ний, то ро­зум­ний, бо наб­рав­ся ро­зу­му од ро­зум­них лю­дей: вiн знається не тiльки з се­мi­нарськи­ми ба­са­ми, але на­вiть з мит­ро­по­ли­чи­ми.

    Г о р п й н а. Та хто ж це та­кий? Та ска­жи-бо, сест­ро!

    Є в д о к i я К о р н i ї в н а. Не ска­жу, не­хай кор­тить.

    Знов дзво­нять до церк­ви.

    С и д i р С в и р и д о в и ч. Ой, уже вдру­ге дзво­нять! Їй-бо­гу, вте­ряю ве­чер­ню. (Бе­ре шап­ку i йде. Гор­пи­на йо­го до­га­няє й тяг­не до сто­ла.)

    Г о р п и н а. I го­дi вам, го­дi. От уже нас­пi­ваєте! Ши­пить, як ста­рий гу­сак, а йо­му здається, що вiн спi­ває.

    Є в д о к i я К о р н i ї в н а. Та не слу­хай, сест­ро! Ото в дя­ка доб­ра та­ба­ка, якась не прос­та, за­морська, то вiн бi­жить нюх­ну­ти з дя­ко­вої та­ба­тир­ки.

    Г о р п и н а. Знай­шов доб­ро. Сi­дай­те-бо та по­ба­ла­каємо, та вип'ємо по чар­цi. (Тяг­не йо­го й са­до­вить.)

    С и д i р С в и р и д о в и ч. Ото дав гос­подь руч­ки! Аж мої кiст­ки трi­щать.

    Г о р п и н а. Хим­ко!

    Входить Хим­ка.

    

ВИХIД 6

    

    Т i с а м i й Х и м к а.

    Г о р п и н а. По­бi­жи, Хим­ко, в церк­ву до дя­ка, не­хай дяк дасть ха­зяїно­вi на один нюх та­ба­ки.

    Х и м к а. Чо­го? Та­ба­ки? Хi­ба ж я дур­на, щоб за чортз­на-чим бi­га­ла, та ще й до церк­ви! Вже цi тiт­ка ви­га­да­ють! (Ви­хо­дить.)

    

ВИХIД 7

    

    Т i с а м i без Хим­ки i Є в ф р о с и н а.

    Є в ф р о с и н а (вхо­дить в свiт­ли­цю. По­ба­чив­ши Гор­пи­ну, йде до неї i гор­до вi­тається). Доб­ри­ве­чiр, тiт­ко! Це ви до нас в гос­тi?

    Г о р п и н а. Ав­жеж ба­чи­те, не­бо­го! В гос­тi прий­шла.

    Є в ф р о с и н а. Хо­ди­ла оце гу­ля­ти та ку­пи­ла щось зад­ля вас, ма­мо.

    Є в д о к i я К о р н i ї в н а. Що ж ти ку­пи­ла? Чи не че­ре­ви­ки?

    Г о р п и н а. Пев­но, ку­пи­ла ма­те­рi мос­ковську бу­рульку.

    Є в ф р о с и н а. (роз­вiр­чує па­пiр й вий­має очi­пок з чер­во­ни­ми стрiч­ка­ми). Ось що я вам, ма­мо, ку­пи­ла. (Хо­че на­дi­ти ма­те­рi на го­ло­ву; ма­ти од­хи­ляється.)

    Є в д о к i я К о р н i ї в н а. Що се ти, доч­ко! Сха­ме­ни­ся! Чи го­диться ж ме­нi на ста­рiсть уби­ра­ти­ся в очi­пок, та ще з чер­во­ни­ми стрiч­ка­ми?

    Г о р п и н а. Ав­жеж! Во­но як­раз прис­та­не до си­вої ко­си.

    Є в ф р о с и н а. Скиньте, ма­мо, оту мi­щанську хуст­ку з рiж­ка­ми та вбе­рiться в чеп­чик.

    Є в д о к i я К о р н i ї в н а. Хо­ди­ла з рiж­ка­ми за­мо­ло­ду, хо­ди­ти­му й на ста­рос­тi лiт.

    Є в ф р о с и н а. Ви ба­чи­те, ма­мо, що в нас по­ча­ли бу­ва­ти не прос­тi лю­ди. Їй-бо­гу, вiзьму нож­ни­цi та пос­ти­наю тi ка­пос­нi рiж­ки вам i тiт­цi.

    Г о р п и н а. Отак пак! На здо­ров'ячко ма­те­рi. Рiж­те, не­бо­го, ма­те­рi, а тiт­ки не за­чi­пай­те.

    Є в ф р о с и н а. От уже ко­жум'яцька прос­то­та! Що ж то ска­жуть мої то­ва­риш­ки, що вчи­ли­ся зо мною в ма­да­ми у пан­сi­онi, як ча­сом кот­ра не­на­ро­ком заг­ля­не до нас? (Ти­хо.) Що то ска­же вiн, як прий­де та знов по­ба­чить на ма­те­рi отi рiж­ки? Вiн же смi­яв­ся з тих рiж­кiв ме­нi в вi­чi!

    Г о р п и н а. А дай­те, не­бо­го, я при­бе­ру­ся в той очi­пок хоч на час. (На­дi­ває чеп­чик пе­ред дзер­ка­лом, вер­тить го­ло­вою й при­танцьовує.) А що? Чи не па­нi ж з ме­не вий­шла? Ди­вiться, Си­до­ре Сви­ри­до­ви­чу, чи не прис­та­ли ж оцi чер­во­няс­тi стрiч­ки ме­нi до ли­ця?

    С и д i р С в и р и д о в и ч. Хоч сьогод­ня за­мiж, їй же бо­гу, хоч сьогод­ня.

    Г о р п и н а. А бро­ви як чор­нi­ють при цих ка­пос­них стрiч­ках. Бий те­бе ко­цю­ба! На двад­цять ро­кiв по­мо­лод­ша­ла. Те­пер я не­на­че i кру­гом па­нi. Заг­ля­ну хоч у вiк­но, мо­же, на ме­не за­ди­виться який ко-жум'яцький пру­ди­вус. (Заг­ля­дає в вiк­но.) Ото шко­да! Нi­ко­гi­сiнько не­ма на ули­цi, тiльки дур­на те­ли­ця вит­рi­щи­ла на ме­не очi. Хим­ко! Хим­ко!

    Входить Х и м к а.

    

ВИХIД 8

    

    Т i с а м i й Х и м к а.

Пошук на сайті: