Іван Нечуй-Левицький - На Кожум'яках (сторінка 5)

Завантажити матеріал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Ivan_nechuy_levickiy_na_kozhum_yakah.docx)Ivan_nechuy_levickiy_na_kozhum_yakah.docx127 Кб1421
Скачать этот файл (Ivan_nechuy_levickiy_na_kozhum_yakah.fb2)Ivan_nechuy_levickiy_na_kozhum_yakah.fb2176 Кб1614
    I смерть воз­вi­щає. г о л о с з 1-го х о р у. А в нас ба­си кра­щi; а в вас ба­си, як по­би­тi горш­ки. г о л о с з 2-го х о р у. Бре­ше­те! В нас кра­щi ба­си! г о л о с з 1-го х о р у. Бре­шiть са­мi, ста­ро­го­родськi шев­цi. В нас на По­до­лi у ко­ров кра­щi ба­си, нiж у вас. г о л о с з 2-го х о р у. Бре­ше­те, як ми шев­цi! Мiж на­ми не­ма нi од­нi­сiнько­го шев­ця. Ви са­мi шев­цi! г о л о с з 1-го х о р у. У вас ба­си, як ста­рi ци­ганськi ре­ше­та. У фло­ровських чер­ниць ба­га­то кра­щi ба­си, нiж у вас! г о л о с з 2-го х о р у. У нас ко­ро­ви спi­ва­ють та­ки­ми ба­са­ми, як ви, ко­жум'яцькi шев­цi. г о л о с з 1-го х о р у. Бий їх, ста­ро­го­родсь-ких шев­цiв! (Ки­да­ють груд­ка­ми. З дру­го­го хо­ру ки­да­ються так са­мо.) Бий їх, щоб i не наб­ли­жа­лись до нас. (Збi­га­ють з го­ри i на­па­да­ють. Б'ються i пха­ються. 2-й хор роз­бi­гається.) Га­няй їх! Бий їх! От та­ко­го пер­цю да­ли! Бу­дуть во­ни пам'ята­ти нас до но­вих вi­ни­кiв. г о л о с з 1-го х о р у. Пов­тi­ка­ли ста­ро­го­родськi шев­цi, ма­буть, до чор­та в зу­би. Ко­ли б то­бi один. Не­на­че чор­тя­ка по­ха­па­ла. А ще ка­за­ли, що в їх ба­си кра­щi. Та в нас ба­си та­кi, що i в се­мi­на­рiї та­ких не знай­деш!

    2-й г о л о с. А який те­пер хор най­кра­щий? Чи се­мi­нарський, чи братський, чи бур­сацький?

    3-й г о л о с. Я ка­жу се­мi­нарський.

    4-й г о л о с. А я ка­жу бур­сацький.

    1-й г о л о с. А я ка­жу братський.

    5-й г о л о с.Ая ка­жу ар­хiєрей­ський.

    2-й г о л о с. А я ка­жу мит­ро­по­ли­чий.

    3-й г о л о с. Ба се­мi­нарський.

    1-й г о л о с. Ба братський.

    3-й г о л о с. Ба бре­шеш.

    1-й г о л о с. Ба не бре­шу.

    3-й г о л о с. Ба бре­шеш-бо.

    1-й г о л о с. Та бре­ши сам. Хто бре­ше, то­му лег­ше. А хто не йме вi­ри, то­му в спи­нi дi­ри!

    3-й г о л о с. В се­мi­нарськiм хо­рi сам Та­рас як поп­ре го­рою: го-го-го! (По­ка­зує го­ло­сом.) А Ки­ри­ло! як рев­не ни­зом (по­ка­зує)… гурр! го! го! го! Або Орест як су­не ок­та­вою (пус­кає ок­та­ву)… рррр… гурррр! аж хо­ри дри­жать.

    1-й ш в е ц ь. А вга­дай­те, хто най­ро­зум­нi­ший в Києвi: чи се­мi­на­рист, чи ака­де­мiст, чи унi­вер­си­тант?

    2-й ш в е ц ь. Я ка­жу се­мi­на­рист.

    1-й ш в е ц ь. Я ка­жу ака­де­мiст.

    3-й ш в е ц ь. А я ка­жу унi­вер­си­тант.

    В с i до 3-го ш е в ц я. О, цей тяг­не за ста­ро­го­родськи­ми шев­ця­ми! Бий йо­го!

    3-й ш в е ц ь. Ба справ­дi унi­вер­си­тант.

    1-й ш в е ц ь. Я ка­жу ака­де­мiст.

    2-й ш в е ц ь. Ба нi; най­ро­зум­нi­ший се­мi­на­рист: се­мi­на­рис­та нiх­то на сло­вах не пе­ре­мо­же. I ба­си най­кра­щi в се­мi­на­рiї.

    1-й ш в е ц ь. Се­мi­на­рист то бур­сак.

    2-й ш в е ц ь. Ба бре­шеш! Се­мi­на­рист най­ро­зум­нi­ший.

    1-й ш в е ц ь. Ось то­бi за те! (Дає сту­са­на.)

    2-й ш в е ц ь Ось то­бi зда­чi!

    4-й ш в е ц ь. А хто мiж на­ши­ми най­ро­зум­нi­ший?

    В с i. Г о с т р о х в о с т и й.! Г о с т р о х в о с т и й.! Про це нi­чо­го й го­ло­ву ла­ма­ти. Сви­рид Iва­но­вич Г о с т р о х в о с т и й.! Вiн знається з се­мi­нарськи­ми i мит­ро­по­ли­чи­ми ба­са­ми. Вiн най­ро­зум­нi­ший на всi. Ко­жум'яки, бо так наб­рав­ся ро­зу­му, що як нач­не го­во­ри­ти, то нiх­то нi­чо­го не вто­ро­пає.

    Г о с т р о х в о с т и й. ви­хо­дить i про­ход­жується на сце­нi.

    В с i. (до йо­го). Сви­ри­де Йва­но­ви­чу! Сви­ри­де Йва­но­ви­чу! А хто най­ро­зум­нi­ший: чи се­мi­на­рист, чи ака­де­мiст, чи унi­вер­си­тант?

    

ВИХIД 2

    

    Т i с а м i i Г о с т р о х в о с т и й.

    Г о с т р о х в о с т и й. (авто­ри­тет­но). Ви й то­го не тя­ми­те? Ав­жеж се­мi­на­рист, бо в се­мi­на­рис­тiв най­кра­щi ба­си. Та що з та­ки­ми дур­ня­ми, як ви, й го­во­ри­ти!

    4-й ш в е ц ь. Яка ж у вас, Сви­ри­де Йва­но­ви­чу, чу­до­ва жи­лет­ка, якi ря­бi шта­ни! Як зветься ця ма­те­рiя?

    Г о с т р о х в о с т и й. Жи­лет­ка з фи­зi­чеської ма­те­рiї, а шта­ни з ма­те­рiї мо­ральної.

    3-й х л о п е ц ь. Яка гар­на ма­те­рiя! Ря­ба-ря­ба, як зо­зу­ля. Як ме­нi ха­зяїн дасть гро­шi, то со­бi по­шию фи­зi­чеський сiр­тук.

    4-й х л о п е ц ь. А я б со­бi по­шив та­кi са­мi мо­ральнi шта­ни, як у Сви­ри­да Йва­но­ви­ча.

    3-й х л о п е ц ь. Один Г о с т р о х в о с т и й. ска­же, де най­луч­чi ба­си.

    В с i. Сви­ри­де Йва­но­ви­чу! Сви­ри­де Йва­но­ви­чу! Ось хо­дiть до нас: про щось маємо вас спи­та­ти.

    Г о с т р о х в о с т и й. Пи­тай­те, то й ска­же­мо.

    В с i. У яко­му х о рi те­пер най­кра­щi ба­си?

    1-й ш в е ц ь. Еге у братсько­му?

    Г о с т р о х в о с т и й. Мо­же, у братсько­му, а мо­же, й нi.

    3-й ш в е ц ь. А прав­да, те­пер у се­мi­нарсько­му най­кра­щi ба­си?

    Г о с т р о х в о с т и й. В братсько­му те­пер ба­си за-сна­дi­ли, а в ми­хай­ловсько­му не­на­че га­луш­ка­ми по­да­ви­лись. Най­дуж­чi ба­си в се­мi­на­рiї. Там один Орест ста­не за де­сять братських ба­сiв.

    3-й г о л о с. Ага! А що! Чи не моя прав­да вий­шла? Там один Та­рас як рев­не. Не­дав­но вiн був у гос­тях в мо­го ха­зяїна i так спi­вав, що наш ха­зяїн тро­хи не зду­рiв, аж на стi­ну лiз.

    Г о с т р о х в о с т и й. А все-та­ки най­кра­щий те­пер бас. у мi­щансько­му хо­рi. У Йоньки Ше­лих­вiс­та та­ка ба­сю­ра, що нi од­на боч­ка з ним не спра­виться.

    В с i. до 3-го хлоп­ця. А ба, й ти вбре­хав­ся, а ба, вбре­хав­ся! А що!

    Г о л о с и з г о р и. Сви­ри­де Йва­но­ви­чу! А йдiть до нас спi­ва­ти.

    Г о с т р о х в о с т и й. Ку­ди ж пак! Так i по­ле­чу оце на го­ру лю­дям на смiх! Не знав, з ким за­хо­ди­ти у патьохи! Отут тре­ба пос­то­яти, пi­дож­да­ти, чи не по­ба­чу Олен­ки. Сю­дою дiв­ча­та хо­дять по во­ду, сю­ди ви­хо­дять пi­сень пос­лу­ха­ти. Ко­ли б вда­ло­ся хоч на­тi­ши­тись до за­ру­чин з Євфро­си­ною, бо як за­ру­чу­ся, то то­дi го­дi то­бi, Сви­ри­де Йва­но­ви­чу, до дiв­чат лип­ну­ти! Євфро­си-на, здається, вхо­пить ме­не в свої па­зу­ри; але ж тi па­зу­ри в зо­ло­тi! А тут до­кон­че тре­ба поп­ра­ви­ти свої дi­ла, бо лус­не ци­люр­ня не­за­ба­ром. Ста­ро­го Ряб­ка струс­ну, то так i по­сип­ляться кар­бо­ван­цi. То­дi я по­за­ки­даю свої брит­ви iк чор­то­во­му батько­вi че­рез го­ло­ву в Днiп­ро та й бу­ду куп­цем. Але ж О л е н к а, сер­це моє, люб­ка моя! Ко­ли б хоч уг­ля­дi­ти, хоч по­ди­ви­тись! (Хо­дить взад i впе­ред.)

    Х о р (спi­ває).

    Вийду на по­ле, гля­ну на мо­ре,

    Сама ж я ба­чу, що ме­нi го­ре;

    Сама ж я ба­чу, чо­го я пла­чу…

    А ще ми­ло­го хоч раз по­ба­чу.

    Буду сто­яти на цiм ка­ме­нi,

    А чи не вий­де ми­лий до ме­не;

    Буду тер­пi­ти ве­ли­ку му­ку,

    А чи не ска­же: дай ме­нi ру­ку!

    

ВИХIД 3

    

    Свирид Iва­но­вич Г о с т р о х в о с т и й i О л е н к а.

    Через сце­ну пе­ре­хо­дять дiв­ча­та з вiд­ра­ми; де­якi зос­та­ються й слу­ха­ють х о р, ба­ла­ка­ючи.

    З го­ри схо­дять кiлька хлоп­цiв i прис­та­ють до їх. О л е н к а ви­хо­дить з вiд­ра­ми i стає.

    О л е н к а. Як гар­но спi­ва­ють хлоп­цi! Ста­ну та пос­лу­хаю хоч на ча­сок. За ти­ми яб­лу­ка­ми, за тiєю бi­га­ни­ною не­ма ме­нi цi­лi­сiнький день прос­вiт­ку. Мо­же, й Г о с т р о х в о с т и й там си­дить на го­рi та спi­ває? Бо­же мiй ми­лий! На­що ж я йо­го по­лю­би­ла, ко­ли я знаю, що вiн на ме­не й не гля­не, й сло­ва до ме­не не про­мо­вить!

    Г о с т р о х в о с т и й. (вгля­дiв­ши Олен­ку). Во­на йде з вiд­ра­ми! Во­на! (Пiд­хо­дить.) Доб­ри­ве­чiр вам, Олен­ко! (Ски­дає шля­пу, кла­няється i по­дає ру­ку.)

    О л е н к а (за­со­ро­мив­шись). Доб­ро­го здо­ров'я! (По­дає йо­му ру­ку.) Ой, не да­вiть так здо­ро­во! Ой, як ви ме­не зля­ка­ли, що я й нес­тя­ми­лась! (Важ­ко ди­ше. Ти­хо.) Бо­же мiй! Сер­це моє тро­хи не вис­ко­чить з гру­дей.

    Г о с т р о х в о с т и й. Мо­же, ви вто­ми­лись, не­су­чи вiд­ра? Дай­те, я вам трош­ки пiд­не­су. (Хо­че взя­ти вiд­ра.)

    О л е н к а. Що це ви? Чи то мож­на, щоб ви нес­ли вiд­ра?

    Г о с т р о х в о с т и й. Нi­чо­го; тут нiх­то не ба­чить. Для вас я го­то­вий не тiльки що вiд­ра нес­ти, для вас я пе­ре­нiс би усю кри­ни­цю до ва­шої ха­ти.

    О л е н к а (спо­кiй­но). Не тре­ба ме­нi ва­шої по­мо­чi. До­не­су й са­ма, як зду­жа­ти­му…

    Г о с т р о х в о с т и й. Для вас, для вас я го­то­вий цi­ле Днiп­ро пе­ре­нес­ти у ва­шу ха­ту.

    О л е н к а. Пе­ре­не­сiть для своєї Євфро­си­ни. Та­ких по­ма­га­чiв ме­нi не тре­ба. (Одхо­дить з вiд­ра­ми.}

    Г о с т р о х в о с т и й. (до­га­няє й бе­ре її за ру­ку), Ко­ли б ви зна­ли…

    О л е н к а. Я нi­чо­го не знаю. (Одпи­хає йо­го ру­ку.) Йдiть со­бi до своєї Євфро­си­ни або до тих ба-ри­шень, що бу­ли в гос­тях у Євфро­си­ни, а ме­не, бiд­ної, не за­чi­пай­те.

    Г о с т р о х в о с т и й. Тi всi ба­риш­нi не вар­тi од­нiєї ва­шої бро­ви. Ви най­кра­ща пан­на на всi Ко­жум'яки. Вам не­ма тут рiв­нi на цi­лий Київ.

    О л е н к а. Яка я пан­на! От Є в ф р о с и н а, то пан­на: во­на уби­рається в шов­ко­вi сук­нi; їй ма­ти ку­пи­ла зо­ло­тi се­реж­ки; в неї на го­ло­вi пiв­пу­да кiс. Ото так пан­на! Ви з ме­не смiєтесь. Йдiть со­бi до Євфро­си­ни.

    Г о с т р о х в о с т и й. Ко­ли б ви зна­ли, якi ви гар­нi, яке у вас гар­не лич­ко, якi оч­ки (заг­ля­дає), то ви б не го­во­ри­ли то­го. Прав­да, вам нiх­то не ка­зав в вi­чi, що ви гар­нi?

    О л е н к а. Мо­же, ва­ша й прав­да, але ви бу­де­те сва­та­ти Євфро­си­ну.

    Г о с т р о х в о с т и й. I хто вам на­го­во­рив оце? Бо­жусь вам i при­ся­га­юсь пе­ред братською чу­дов­ною бо­го­ро­ди­цею, що се все брех­ня. Бо­дай я по­ка­лi­чив­ся i на­вiть за­рi­зав­ся своїми ж брит­ва­ми, ко­ли цьому прав­да. Я вас, Олен­ко моя до­ро­га, люб­лю i бiльше нi­ко­го не бу­ду лю­би­ти!

Пошук на сайті: