Іван Нечуй-Левицький - На Кожум'яках (сторінка 10)

Завантажити матеріал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Ivan_nechuy_levickiy_na_kozhum_yakah.docx)Ivan_nechuy_levickiy_na_kozhum_yakah.docx127 Кб1268
Скачать этот файл (Ivan_nechuy_levickiy_na_kozhum_yakah.fb2)Ivan_nechuy_levickiy_na_kozhum_yakah.fb2176 Кб1460
    Г о р п и н а. Розт­ри­во­жи­ли ви ме­не пiс­ня­ми. Пла­чу я, що ме­не моя рiд­ня цу­рається, не­бо­га Євфро­син­ка ме­не цу­рається; не ба­жа­ють во­ни ме­нi щас­тя-до­лi, ко­ли не прий­шли по­куш­ту­ва­ти моєї хлi­ба-со­лi. Ой гос­по­ди! Ота ме­нi Євфро­син­ка… Та що й ка­за­ти… ко­ли во­на ме­нi не­бо­га. Грiх ме­нi осуж­да­ти, та ще й свою ро­ди­ну.

    М е р о п i я й М а г д а л и н а. Ой гос­по­ди! Який-то те­пер свiт нас­тав: брат встає на бра­та, сест­ра на сест­ру.

    Г о р п и н а. Не­бо­га Євфро­син­ка на рiд­ну тiт­ку. Не­хай уже бог ска­рає її за ме­не, сми­рен­ну ра­бу бо­жу.

    В с i. Не­хай уже її гос­подь по­ка­рає, ко­ли во­на та­ка.

    Г о р п и н а. Не­хай її кур­ка вбрик­не. Во­на ме­нi не не­бо­га, а я їй не тiт­ка од­ни­нi й до­вi­ку. Анах­те­ма! Анах­те­ма! Анах­те­ма!

    В с i. Анах­те­ма! Анах­те­ма! Анах­те­ма!

    Г о р п и н а. Оце зга­да­ла та­ке смут­не та й зас­му­ти­ла­ся!

    Б у б л е й н и ц я. I тре­ба бу­ло зга­ду­ва­ти в та­кий день! Ко­ли б у ме­не та­ка не­бо­га, то я б на неї пху! Та й го­дi.

    Г о р п и н а. То й я на неї пху!

    В с i. Пху-пху-пху на неї, са­та­ну, та й будьмо знов ве­се­лi! Цур їй, пек їй, ко­ли во­на од­цу­ра­лась од ро­ду.

    Б у б л е й н и ц я. Є i в ме­не, приз­на­тись, та­ка ро­дич­ка, та… не хо­четься тiльки роз­ка­зу­ва­ти, та ще й при лю­дях. А!.. аж язик свер­бить…

    В с i. Та ка­жи, ка­жи! На­що жа­лу­ва­ти та­ких пся­юх.

    Б у б л е й н и ц я. Та роз­ка­за­ла б, та, як-то ка­жуть, стi­ни слу­ха­ють.

    Г о с т р о х в о с т и й. Пе­до­ре! Вiзьми ко­чер­гу та по­ви­гонь стi­ни з ха­ти.

    Б а ш м а ч н и ц я. Я вже знаю, про ко­го мо­ва мо­виться. Це в на­ше вiк­но ка­мiнь уда­рив.

    Б у б л е й н и ц я. Не знаю, мо­же, в ва­ше. На зло­дiєвi шап­ка го­рить. Що ж ро­би­ти, ко­ли ваш рiд та­кий удав­ся, бо то з ва­шо­го код­ла.

    Б а ш м а ч н и ц я. З на­шо­го код­ла? А яке ж на­ше код­ло? (Схва­чується з мiс­ця.)

    Б у б л е й н и ц я. Та та­ке ж…

    Б а ш м а ч н и ц я. Та яке ж? Ка­жи!

    Б у б л е й н и ц я. Не чiп­ляй­ся, Ори­но, бо й ска­жу. Так i крик­ну на всю ха­ту. (Встає з мiс­ця.)

    Б а ш м а ч н и ц я. Про ме­не, крик­ни не то що на всю ха­ту, i на всю ули­цю, бо я те­бе не бо­юсь, бо я те­бе не зля­ка­юсь.

    Б у б л е й н и ц я. Ба зля­каєшся, як ска­жу, бо вже твiй рiд отут ме­нi си­дить у пе­чiн­ках. То ва­ше код­ло! Та­кi ви всi., не тiльки ва­ша Сте­па­нид­ка.

    Б а ш м а ч н и ц я. То ми В с i. та­кi? То й я та­ка?

    Б у б л е й н и ц я. Та й ти та­ка. I твоя ма­ти бу­ла та­ка!

    Б а ш м а ч н и ц я. Та й моя ма­ти бу­ла та­ка? Яка ж бу­ла моя ма­ти?

    Б у б л е й н и ц я. Хi­ба ж не знаємо, яка бу­ла твоя ма­ти? Та твою ж ма­тiр би­ли жи­ди на ули­цi па­тин­ка­ми по мор­дi. Твоя ма­ти в ост­ро­зi си­дi­ла.

    Б а ш м а ч н и ц я (ки­дається до буб­лей­ни­цi), Мою ма­тiр жи­ди би­ли па­тин­ка­ми? Моя ма­ти в ост­ро­зi си­дi­ла? Хто ба­чив? Хто до­ка­же?

    Б у б л е й н и ц я. Я до­ка­жу!

    Б а ш м а ч н и ц я. Ба не до­ка­жеш!

    Б у б л е й н и ц я. Ба до­ка­жу!

    Б а ш м а ч н и ц я. Ба бре­шеш, не до­ка­жеш.

    Б у б л е й н и ц я. (наб­ли­жається). Ба не бре­шу, бо до­ка­жу! Бре­ши са­ма з со­ба­ка­ми.

    Б а ш м а ч н и ц я. Ой, лю­ди доб­рi! Хто чув, хто ба­чив, щоб моя ма­ти си­дi­ла в ост­ро­зi? (Пiд­хо­дить до кож­ної мi­щан­ки й пи­тає.) Ти ба­чи­ла, як си­дi­ла моя ма­ти в ост­ро­зi?

    М i щ а н к а. Нi.

    Б а ш м а ч н и ц я. (до дру­гої мi­щан­ки). А ти до­ка­жеш?

    М i щ а н к а. Нi!

    Б а ш м а ч н и ц я. (до третьої). А ти до­ка­жеш?

    М i щ а н к а. Нi, не до­ка­жу!

    Б а ш м а ч н и ц я. (до Гор­пи­ни). А ви до­ка­же­те?

    Г о р п и н а. Нi, не до­ка­жу!

    Б а ш м а ч н и ц я. (пи­тає усiх i обер­тається до буб­лей­ни­цi з ку­ла­ка­ми). Що ж ти ме­нi ка­жеш, що моя ма­ти си­дi­ла в ост­ро­зi, ко­ли нiх­то не до­ка­же? Що ж ти, ся­ка-та­ка, об­го­во­рюєш мою ма­тiр i всю на­шу рiд­ню?

    Б у б л е й н и ц я. При­ся­га­юсь i бо­жусь, па­даю на ко­лi­на до братської бо­го­ро­ди­цi (па­дає на ко­лi­на), що твоя ма­ти си­дi­ла в ост­ро­зi, що твою ма­тiр би­ли жи­ди па­тин­ка­ми по мор­дi.

    Б а ш м а ч н и ц я. Па­даю на ко­лi­на (стає на ко­лi­на), при­ся­га­юсь i бо­жусь, що ти бре­шеш, що ти наб­ре­ха­ла на мою ма­тiр. Бре­шеш, бре­шеш, бре­шеш, си­бiр­на!

    Тим ча­сом Г о с т р о х в о с т и й ви­хо­дить з ха­ти i при­во­дить к а т е р и н щ и к а.

    Катеринка грає й пе­ре­би­ває лай­ку.

    В с i. Де це му­зи­ки взя­ли­ся? Хто це най­няв?

    Г о с т р о х в о с т и й. Це я, це я най­няв, щоб Гор­пи­нi Кор­нiївнi ве­се­лi­шi бу­ли iме­ни­ни. Як маємо ла­ятись, да­вай­те луч­че гу­ля­ти!

    В с i. (схва­чу­ються). Да­вай­те луч­че гу­ля­ти або тан­цю­ва­ти!

    Г о р п и н а. Ав­жеж тан­цю­ва­ти ве­се­лi­ше, нiж ла­ятись. Розс­ту­пiться, ку­ми мої ми­лi! Гор­пи­на Кор­нiївна гу­ляє.

    В с i розс­ту­па­ються на обид­ва бо­ки.

    Б у б л е й н и ц я й Б а ш м а ч н и ц я роз­хо­дяться на обид­ва бо­ки й по­ка­зу­ють од­на дру­гiй ку­ла­ки.

    Г о р п и н а (розс­та­вив­ши ру­ки). Дай­те мiс­це, кум­ки мої, го­луб­ки мої! Гор­пи­на Ска­ви­чи­ха гу­ляє! (По­чи­нає тан­цю­ва­ти з баш­мач­ни­цею.)

    М а г д а л и н а (пi­дiй­має ру­ки вго­ру). Ой, що ж то ска­же завт­ра отець Па­хо­мiй!

    М е р о п i я (з дру­го­го бо­ку, спе­ре­ду сце­ни). Ой, що ж то завт­ра ска­же отець Мо­дес­тiй!

    В та­нець вис­ту­па­ють де­кот­рi м i щ а н к и.

    Г о с т р о х в о с т и й. в од­нiй со­роч­цi са­дить го­па­ка.

    Завiса па­дає.

    

ДIЯ ЧЕТВЕРТА

    

    Свiтлиця Ряб­ко­ва.

    С и д i р С в и р и д о в и ч си­дить ко­ло сто­ла й по­зi­хає, хрес­тя­чи за кож­ним ра­зом ро­та.

    Вечiр.

    

ВИХIД 1

    

    С и д i р С в и р и д о в и ч i Є в д о к i я К о р н i ї в н а.

    С и д i р С в и р и д о в и ч (по­зi­хає й хрес­тить ро­та). Ой гос­по­ди, по­ми­луй ме­не, грiш­но­го ра­ба сво­го! (Знов по­зi­хає й хрес­тить ро­та.) Пху, чо­го це я так по­зi­хаю?

    Є в д о к i я К о р н i ї в н а (по­зi­хає й хрес­тить ро­та). Оце! Ти по­зi­хаєш, а я за то­бою!

    С и д i р С в и р и д о в и ч (по­зi­хає й хрес­тить ро­та). Пху на те­бе, са­та­но! По­зiх­нув так, що тро­хи не роз­дер­ся.

    Є в д о к i я К о р н i ї в н а (по­зi­хає й хрес­тить ро­та). Пху! Не по­зi­хай-бо, бо й я рот со­бi роз­де­ру.

    С и д i р С в и р и д о в и ч. Оце, не по­зi­хай та не по­зi­хай, бо й во­на по­зi­хає!

    Є в д о к i я К о р н i ї в н а. То за­ту­ляв би ро­та, а то так не­гар­но ди­ви­тись… що й…

    С и д i р С в и р и д о в и ч. Ати ду­маєш, що ме­нi гар­но ди­ви­тись, як ти роз­зя­виш свою вер­шу?

    Є в д о к i я К о р н i ї в н а. От i вер­шу… З ко­то­ро­го це ча­су ста­ла вер­ша з мо­го ро­та?

    С и д i р С в и р и д о в и ч. Та хi­ба ж вже й не час! Що то тi жiн­ки за муд­рий на­род! До смер­тi зби­ра­ла б гу­би на обо­роч­ку.

    Є в д о к i я К о р н i ї в н а. Пху! Пху! Аж тре­ба одп­лю­ну­тись, та­ке вер­зеш. Чи не ве­ре­дуєш ти оце знов?

    С и д i р С в и р и д о в и ч. Не­чис­та йо­го ма­ти знає, мо­же, й ве­ре­дую. Здається, хо­четься чи чаю, чи го­рiл­ки.

    Є в д о к i я К о р н i ї в н а. Про ме­не, пий чай, тiльки не пий го­рiл­ки, бо Євфро­син­ка бу­де сер­ди­тись, як по­ба­чить.

    С и д i р С в и р и д о в и ч. Ой, не пи­ти ме­нi хо­четься; здається - їсти, та не знаю, чи со­лод­ко­го, чи кис­ло­го; чи хви­гiв, чи со­ло­них огiр­кiв? Як то­бi здається?

    Є в д о к i я К о р н i ї в н а. А як же ме­нi про те зна­ти? Хi­ба в ме­не твiй рот?

    С и д i р С в и р и д о в и ч. Що б ти те­пер їла, чи со­лод­ке, чи кис­ле? Чи хви­ги, чи со­ло­нi огiр­ки?

    Є в д о к i я К о р н i ї в н а. Я б їла хви­ги.

    С и д i р С в и р и д о в и ч. Чортз­на-чо­го їй хо­четься. Хви­гiв схо­тi­лось, на­че ма­лiй ди­ти­нi.

    Є в д о к i я К о р н i ї в н а. Чи то ж ме­нi? Та то ж то­бi!

    

ВИХIД 2

    

    Т i с а м i й б а ш м а ч н и ц я.

    Б а ш м а ч н и ц я (вбi­гає з ко­ши­ком). Доб­ри­ве­чiр вам, Си­до­ре Сви­ри­до­ви­чу, i вам, Євдо­кiє Кор­нiївно! Як же вам мож­на не бу­ти на iме­ни­нах у Гор­пи­ни Кор­нiївни!

    С и д i р С в и р и д о в и ч. Як же пi­ти, ко­ли Євфро­си­на шап­ку схо­ва­ла! Як­би пак уве­че­рi, то мож­на б i без шап­ки, а то вдень.

    Є в д о к i я К о р н i ї в н а. Сха­ме­нись, ста­рий! Що ти вер­зеш? Не пiш­ли, бо чо­гось пос­лаб­ли усi.

    С и д i р С в и р и д о в и ч. Еге! Чо­гось справ­дi у нас ро­ти пос­лаб­ли: й са­мi не роз­бе­руть, чо­го хо­тять. (По­зi­хає.) Ой, це несп­рос­та щось.

    Б а ш м а ч н и ц я. Ма­буть, нас­ла­но. Бу­ло й ме­нi та­ке то­рiк пiс­ля iме­нин Гор­пи­ни Кор­нiївни. Цi­лий день так по­зi­ха­ла, що му­си­ла кли­ка­ти шеп­ту­ху.

    Є в д о к i я К о р н i ї в н а. Сi­дай­те ж та роз­ка­жiть, як там бу­ло в сест­ри? Що їли, що пи­ли, хто був, хто що ро­бив?

    Б а ш м а ч н и ц я. Бу­ли на обi­дi пи­ро­ги, бу­ла лок­ши­на з гус­кою, пе­че­на кур­ка, пе­че­не по­ро­ся, шу­ли­ки, ще й ка­те­рин­ка на за­кус­ку. Так на­гу­ля­лись, так на­тан­цю­ва­лись! Але не ся­ду, бо за­бiг­ла до вас по до­ро­зi. Там був i Гост­рох­вос­тий: та­ки доб­ре вит­ру­сив ки­ше­нi на го­рiл­ку та на му­зи­ки. Чи ви знаєте, що Олен­ка вже зас­ва­та­на за Гост­рох­вос­то­го?

    Є в д о к i я К о р н i ї в н а. Чи вже ж? За Гост­рох­вос­то­го?

    С и д i р С в и р и д о в и ч. Брех­ня!

Пошук на сайті: