Завантажити материал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Ivan_nechuy_levickiy_semen_paliy_geroy_ukra_nskogo_naroda.docx)Ivan_nechuy_levickiy_semen_paliy_geroy_ukra_nskogo_naroda.docx27 Кб495
Скачать этот файл (Ivan_nechuy_levickiy_semen_paliy_geroy_ukra_nskogo_naroda.fb2)Ivan_nechuy_levickiy_semen_paliy_geroy_ukra_nskogo_naroda.fb257 Кб460

 

Іван Нечуй-Левицький

Семен Палій Герой Українського народа

    Не бо­га­то та­ких слав­них і ве­се­лих хвиль бу­ло в нашій історії, як рік 1648 і кілька дальших років. Увесь ук­раїнський нарід під про­во­дом сво­го»батька«Бог­да­на Хмельницько­го підняв ся про­ти во­ро­жої кор­ми­ги. По всій Ук­раїнї від Сїчи аж до Льво­ва прой­шов Хмельницький, роз­би­ва­ючи і роз­го­ня­ючи польське війско раз за ра­зом. Ні од­но­го шлях­ти­ча, нї од­но­го жи­да, нї од­но­го ксьондза-єзуїта не ста­ло на Ук­раїнї. А з ни­ми не ста­ло і гіркої пан­щи­ни, що на н'їй му­чив ся нарід що тиж­ня че­рез шість днїв, та ще і в неділю; нес­та­ло безп­равств та без­кар­них на­сильств по­не­во­ле­них хлопів; не ста­ло ди­ких пе­ресліду­вань прадїдної віри, пра­вос­лав­ної. Ук­раїнський нарід, ви­бив­ши ся збільш як столїтної не­волі став знов па­ном у своїй хатї. І за­лу­на­ла тоді' по всїй ши­рокій нашій землї од­на ве­се­ла пісня:

    

    »Та не має луч­ше. та не має крас­ше. Як у нас на Вкраїнї«.

    Але так бу­ло не дов­го. При­бор­ка­на Польща ста­ла знов по тро­ха підно­си­ти го­ло­ву. Та­та­ри, що до­те­пер по­ма­га­ли Хмельницько­му, зра­ди­ли та ста­ли ни­щи­ти Ук­раїну, а й Моск­ва тай­ком спо­ма­га­ла Польщу, бо во­на бо­ялась сусїду­ва­ня са­мостійної ук­раїнської дер­жа­ви. До то­го й сам Хмельницький, впрочім нез­ви­чай­но спосібний про­во­дир та ор­ганіза­тор, не мав до­сить яс­но­го політич­но­го світог­ля­ду, та хи­тав ся на всі бо­ки. В тім нїчо див­но­го: він був ди­ти­ною сво­го на ро­ду, а тоді ук­раїнський нарід сто­яв під згля­дом культу­ри не так, як нинї і не мав потрібно­го ро­зу­му політич­но­го: знав ски­нутії з се­бе те. що бу­ло для нього по­га­не, але не знав, як здо­бу­ти собі те, що йо­му потрібне.

    

    От і Хмельницький, ог­ля­да­ючи ся на всї бо­ки за со­юз­ни­ка­ми, зак­лю­чає вкінци 1654 р. в Пе­ре­яс­ла­вю спілку з Моск­вою, бо во­на до­те­пер ще най­меньше во­ро­жо вис­ту­па­ла про­ти Ук­раїни. Цар при­ся­гою прирік ша­ну­ва­ти пра­ва У-країни, що ма­ла ос­та­ти осібною дер­жа­вою з ви­бор­ним гетьма­ном та влас­ною уп­ра­вою. Та­кож зо­бо­вя­зав ся цар бо­ро­ни­ти Ук­раїни про­ти Польщі. І так Ук­раїна увійшла в за­лежність від мос­ковських царів, в якій ос­тає до нинїшнього дня.

    

    Однак ко­за­ки швид­ко по­ба­чи­ли, що Моск­ва не га­дає ша­ну­ва­ти з при­ся­же­них прав Ук­раїни, але по­чи­нає об­ме­жу­ва­ти вольнос­ти на­родні. То­му ста­ли ро­би­ти за­хо­ди, що­би відор­ва­ти ся від Моск­ви, а Польща не мог­ла пе­ре­боліти втра­ти бо­га­то­го краю, пиш­ної Ук­раїни і роз­по­ча­ти но­ву війну. А що най­важнїйше., в ук­раїнський нарід всту­пив той най­тяж­ший зі всїх прок­ля­тий во­рог, нас­та­ло роз'єднанє, нез­го­ди, сварнї. За­був нарід те, що сам ко­лись співав про свою дав­ню ко­зацьку єдність і солідарність:

    

    »Тим то і ста­ла слав­на стра­шен­на ко­зацька си­ла, Що в нас, па­но­ве мо­лодцї, бу­ла во­ля і ду­ма єди­на«.

    

    По смер­ти Хмельницько­го тої од­но­душ­нос­ти не ста­ло і на­род­на бор­ба й обо­ро­на не мог­ла ос­та­ти ся. Притім не бу­ло ніякої ор­ганізації та се­ред на­род­ної тем­но­ти не бу­ло яс­ної свідо­мос­ти то­го, чо­го влас­ти­во нарід хо­че та до чо­го має пря­му­ва­ти. До то­го все­го на­род­не тїло бу­ло зне­си­ле­не без­нас­тан­ни­ми війна­ми та повс­та­ня­ми, а тут во­рог зі всїх сторін став на­пи­ра­ти.

    

    І нас­та­ли ду­же сумні ча­си для Ук­раїни. Сам нарід наз­вав ті ча­си»руїною«, бо тодї на­шу зем­лю зруй­но­ва­но цілком. Польща, Моск­ва, а відтак і Ту­реч­чи­на ста­ла би­ти ся за Ук­раїну, кож­да хотіла за­гар­ба­ти собі сю ко­лись»ме­дом і мо ло­ком те­ку­чу«зем­лю. Мов хижі зьвірі роз­ди­ра­ли ук­раїнську зем­ли­цю, руй­ну­ва­ли, дїлилп ся, як­би своєю.

    

    Андрусівським до­го­во­ром 1667 р. роз­па­юва­ли Ук­раїну між се­бе Моск­ва й Польща. Моск­ва взя­ла собі весь край по лївім боцї Дніпра, Польща заб­ра­ла пра­вобічну Ук­раїну. На мос­ковськім боцї, за­ве­де­но по­во­ли кріпацт­во, а на пра­вий беріг, ви­ни­ще­ний та ви­люд­ненпй дов­ги­ми війна­ми й по хо­да­ми чу­жих війск ста­ли знов один за дру­гим нап­ли­ва­ти з Польщі па­ни, жи­ди й ксьондзи.

    

    Відтак нас­ту­пив дру­гий подїл Ук­раїни. Умо­вою з Бах-чи­са­рою віддер­ла ку­сень на­шої землі' й Ту­реч­чи­на, хоч прав ду ска­зав­ши, не бу­ло над чим сва­ри­ти ся, бо цілий пра­вий беріг - се бу­ло по­ле без­нас­тан­ної війни, розг­раб­ле­но тро­ма во­ро­жи­ми війска­ми, по­па­ле­но, зруй­но­ва­но, зни­ще­но. Пра­во­бе­реж­на Ук­раїна ста­ла німою, без­люд­ною пус­ти­нею. Хто не зги­нув, той утік; лиш дикі звірі блу­ка­ли ся ви­ючи та ви­шу­ку­ючи трупів.

    

Сторінка 1 з 4 Показати всі сторінки << На початок < 1 2 3 4 > У кінець >>