Іван Нечуй-Левицький - Українські гетьмани Бруховецький та Тетеря

Завантажити матеріал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Ivan_nechuy_levickiy_ukra_nski_getmani_bruhoveckiy_ta_tetery.docx)Ivan_nechuy_levickiy_ukra_nski_getmani_bruhoveckiy_ta_tetery.docx72 Кб658
Скачать этот файл (Ivan_nechuy_levickiy_ukra_nski_getmani_bruhoveckiy_ta_tetery.fb2)Ivan_nechuy_levickiy_ukra_nski_getmani_bruhoveckiy_ta_tetery.fb2109 Кб657

 

Іван Нечуй-Левицький

Українські гетьмани Бруховецький та Тетеря

    Після гетьма­на Юрия Хмельницько­го на Ук­раїнї ста­ли два гетьма­ни. На східній Ук­раїнї, на чорній раді в Ніжині 1668 ро­ку, ко­за­ки й на­род виб­ра­ли гетьма­ном Іва­на Бру­хо­вецько­го, на західній Ук­раїнї, в Кор­сунї, ко­зацька стар­ши­на нас­та­но­ви­ла гетьма­ном Пав­ла Те­те­рю. Од то­го ча­су Ук­раїна роздїли­лась на дві по­ло­ви­ни по Днїпро: Пол­тав­щи­на й Чернігівщи­на зос­та­лись під мос­ковським ца­рем; Київщи­на, Во­линь та Поділє знов підда­лись під польско­го ко­ро­ля. Обид­ва гетьма­ни хотїли зіпхну­ти один дру­го­го з місця і заб­ра­ти в свої ру­ки всю Ук­раїну, і ра­зом з ни­ми Моск­ва й Польща вмішу­ва­лись в ук­раїнські дїла, піддер­жу­ва­ли кож­на сво­го гетьма­на і хотїли си­лою за­во­юва­ти собі дру­гу по­ло­ви­ну Ук­раїни. На Ук­раїнї по­ча­лись війни без пе­рес­та­ну. Обид­ва гетьма­ни з польским та мос­ковським військом ме­ре­жи­ли Ук­раїну впо­довж і впо­пе­рек, бра­ли го­ро­ди й се­ла, руй­ну­ва­ли, па­ли­ли, нак­ли­ка­ли Та­тар, По­ляків, Мос­калїв. Пра­вий, західний бе­рег став пус­ти­нею. На­род втїкав на да­лекі сте­пи в Ка­те­ри­нос­лав­щи­ну, в харківську, во­ронїжську ґубернїї, на Дін. На­род наз­вав сей кріва­вий час»руїною«.

    

    Столицею Бру­хо­вецько­го став Пе­ре­яс­лав; сто­ли­цею Те­тері зос­тав ся дав­ний гетьманський го­род Бог­да­на Хмельницько­го, Чи­ги­рин. Обид­ва гетьма­ни пог­ля­да­ли за­вид­ли­ви­ми очи­ма че­рез Днїпро і збіра­ли ся на­пас­ти один на дру­го­го. Бру­хо­вецький ти­хенько розіслав лис­ти по Київщинї, в кот­рих підмов­ляв на­род вста­ти на Ляхів і виг­на­ти їх з Ук­раїни. Те­те­ря пос­лав Пет­ра До­ро­шен­ка за Днїпро. До­ро­шен­ко засїв в Кре­мен­чузї. Бру­хо­вецький про­сив собі у ца­ря на поміч мос­ковсько­го війська, Те­те­ря кли­кав на поміч польске військо.

    

    Московський цар не ду­же ква­пив­ся, по­си­ла­ти Бру­хо­вецько­му поміч. Він тодї во­ював з Польщею і По­ля­ки страш­но по­би­ли мос­ковське військо. В 1661 ро­ку, при Куш­ли­ках, в Литві польске військо роз­би­ло мос­ковських воєвод Хо­вансько­го та Ор­ди­на-На­що­ки­на. Двадьцять ти­сяч Мос­калїв по­ляг­ло на місцї. По­ля­ки од­ня­ли од Моск­ви всю Лит­ву й Білу Русь. Мос­ковський цар пос­лав Бру­хо­вецько­му тро­хи війська з своїми бо­яра­ми, та в Сїч пять сот Мос­калїв та Донцїв з Ка­со­го­вим на поміч за­по­рожсько­му ота­ма­нові Сїркові. А тим ча­сом Те­те­ря пос­лав до ко­ро­ля пос­ланців Га­рад­зу та Олїстра­тен­ка і про­сив, щоб ко­роль чим скоріще при­хо­див на Ук­раїну з військом. Ко­роль ха­пав ся на Ук­раїну, бо в Те­те­риній гетьман­щинї вже по­чи­нав ся про­ти Польщі страш­ний на­род­ний бунт. Йо­го роз­по­чав в Па­во­лочі па­во­лоцький пол­ков­ник, Іван, на прізви­ще По­по­вич. Ко­за­ки й на­род зва­ли йо­го па­во­лоцьким по­пом.

    

    Іван По­по­вич був син сьвя­ще­ни­ка з місточ­ка Хо­дор­ко­ва. Ще в мо­ло­дих лїтах він слу­жив у війську Бог­да­на Хмельницько­го і хо­див на Білу Русь ви­га­ня­ти польских панів. За Юрия Хмельницько­го він уже був пол­ков­ни­ком в Па­во­лочі, зай­няв­ши місце Бо­гу­на, кот­рий пе­рей­шов пол­ков­ни­ком у Вин­ни­цю. Але як нас­тав гетьма­ном Те­те­ря, По­по­ви­чові ста­ло ду­же скрут­но. Те­те­ря тяг до Польщі, лю­бив польских панів, знов на­пус­тив По­ляків та жидів на Ук­раїну. По­по­вич не­на­видів Польщу, польских панів та жидів, сто­яв за на­род і тяг­нув до Моск­ви, бо сподївав ся од Моск­ви доб­ра для на­ро­да. Він хотїв при­лу­чи­ти західну Ук­раїну до Бру­хо­вецько­го і по­си­лав лис­ти в Київ до мос­ковсько­го воєво­ди, про­ся­чи од йо­го по­мочі. Те­те­ря дізнав ся про те, що він за­ду­мує виг­на­ти По­ляків з Ук­раїни ще й пе­ре­да­тись мос­ковсько­му ца­реві, од­дав йо­го під суд і за­су­див на смерть. Київський мит­ро­полїт Діони­зий Ба­ла­бан та чер­нець Юрий Хмельницький уп­ро­ха­ли Те­те­рю да­ру­ва­ти йо­му жптє, вва­жа­ючи на йо­го мо­лоді лїта. Те­те­ря по­ми­лу­вав По­по­ви­ча, але з тим, щоб він пост­риг ся в сьвя­ще­ни­ка. Не ми­ну­ло й півро­ку, а По­по­вич знов по­чав сла­ти лис­ти в Київ до мос­ковсько­го воєво­ди. Воєво­да обіцяв пос­ла­ти йо­му поміч. По­по­вич при­був в Па­во­лоч і йо­го знов виб­ра­ли ко­зацьким пол­ков­ни­ком, не вва­жа­ючи на йо­го попівську ря­су. По­по­вич підняв повс­тан­ня про­ти По­ляків. На­род і го­ло­та не­на­видїли польских панів, не лю­би­ли й Те­тері за йо­го лас­ку до По­ляків і по­ча­ли прис­та­ва­ти до По­по­ви­ча. В Па­во­лочі виріза­ли всїх По­ляків та жидів. Повс­тан­ня зай­ня­ло ся. По­по­вич розіслав за­го­ни і на­род по­чав вирізу­ва­ти та гра­би­ти По­ляків та жидів, скрізь в місточ­ках та в се­лах. Те­те­ря зібрав військо і обс­ту­пив На­во­лоч. По­по­вич пос­лав про­си­ти по­мочі до Бру­хо­вецько­го, а сам за­пер ся в На­во­лочі. Поміч не прий­шла і По­по­вич, жа­лу­ючи го­род і лю­дей,, сам од­дав се­бе в ру­ки Те­тері. Те­те­ря звелїв му­чи­ти По­по­ви­ча: йо­му тер­ли го­ря­чим ка­ме­нем тімя, прик­ла­да­ли до боків роз­пе­че­не зелїзо, а далї по­од­ру­бу­ва­ли ру­ки й но­ги і по­ки­ну­ли йо­го ще жи­во­го, а потім спа­ли­ли йо­го тїло. Се повс­тан­ня так на­ля­ка­ло Те­те­рю, що він про­сив, ко­ро­ля, аби як мож­на скоріше по­да­ти йо­му поміч і при­вес­ти польске військо на Ук­раїну.

    

    Після Пок­ро­ви, 8. жовт­ня 1663 ро­ку, польский ко­роль Ян Ка­зимір прий­шов на Ук­раїну і став у Білій Церкві, за шістьде­сять верс­тов. од Київа. Ян Ка­зимір тілько що од­во­ював од мос­ковсько­го ца­ря Олексїя всю Білу Русь і те­пер хотїв одібра­ти і всю Ук­раїну. В ко­ро­ля бу­ло не­бо­га­то війська, але до йо­го прис­та­ли Те­те­рині ко­за­ки, йо­му пос­лав Та­тар і кримський хан. В Білу Церк­ву при­був до ко­ро­ля гетьман Те­те­ря і з ним три­надьцять пол­ков­ників, вірних ко­ро­леві; між ни­ми бу­ли: Ха­нен­ко, Ми­леш­ко, Го­голь, Бо­гун та Гу­ля­ницький. Ду­хо­веньство прис­ла­ло од се­бе при­ви­та­ти ко­ро­ля ар­хи­манд­ри­та Ге­де­она-Юрия Хмельницько­го. Са­ме тоді виб­ра­ли в Києві мит­ро­полїта Йо­си­фа Ту­кальско­го. Ко­ро­лю се не зовсім спо­до­ба­лось. Ту­кальский не лю­бив Польщі. В Києві сидїв в той час ар­хиєрей Ме­то­дий, при­ятель Бру­хо­вецько­го, а ще більший при­ятель мос­ковсько­го ца­ря, кот­рий, хотїв навіть нас­та­но­ви­ти йо­го київським мит­ро­полїтом. Ме­то­дий пи­сав в Моск­ву про все, що ро­би­лось на Ук­раїнї. Він за­раз дав звістку в Моск­ву, що польский ко­роль прий­шов в Білу-Церк­ву і про­сив ца­ря, щоб він, як мож­на скоріше, прис­лав на поміч Бру­хо­вецько­му мос­ковське військо. Тим­ча­сом, 13. лис­то­па­да пе­ред пи­липівча­ним пу­щен­ням, ко­роль з ко­за­ка­ми та з Та­та­ра­ми дійшов уже до са­мо­го Днїпра, став у Ржи­щеві над Днїпром і по­чав пе­ре­во­зи­ти своє військо за Днїпро. Та­та­ри пе­реп­ли­ли че­рез Днїпро ко­ло Трипілля, по своєму зви­чаю, дер­жа­чись за кіньскі хвос­ти. Бру­хо­вецький стре­во­жив ся, слав до ца­ря лист за лис­том, щоб цар скоріше при­си­лав на поміч військо, а цар по­мочі не по­си­лав. Князь Ро­мо­да­новський, кот­рий сто­яв з мос­ковс­ким військом в Білго­родї на ук­раїнській гра­ницї, роз­пус­тив Мос­калїв до до­му. На­томісць з Моск­ви приїхав до Бру­хо­вецько­го царський пос­ла­нець, Баш­ма­ков. Він привіз гетьма­нові умо­ву, на­пи­са­ну ще гетьма­ном Юри­ем Хмельницьким і велїв гетьма­нові підпи­са­тись на тій умові і спов­ни­ти її. В тій умові був один пункт, в кот­ро­му го­во­ри­лось, що гетьман по­ви­нен збіра­ти по­дат­ки на Ук­раїнї і од­си­ла­ти в царську каз­ну. Гетьман і стар­ши­на дов­го спе­ре­ча­лись, але мусїли підпи­са­тись. Баш­ма­ков при­га­дав їм, як сьвя­тий апос­тол Пав­ло ска­зав: «Ра­би по­винні по­ко­ря­тись своїм вла­ди­кам«. Ко­за­ки ста­ли вже царськи­ми ра­ба­ми…

    

    Окрім то­го Баш­ма­ков пе­ре­дав гетьма­нові царський при­каз, щоб він по­за­пи­су­вав на папір всїх ко­заків, міщан, се­лян, їх зем­лю, ху­торі, мли­ни, пасїки, ху­до­бу, щоб по тих за­пи­сах з усього збіра­ти в царську каз­ну по­дат­ки. Бру­хо­вецький го­во­рив, що польский ко­роль пе­ре­во­зить військо че­рез Днїпро, що біда ви­сить над го­ло­вою, за­пи­су­ва­ти лю­дий та землі те­пер ніко­ли. Од­на­че нїгде бу­ло дїтись, ко­ли так щед­ро пос­ту­пив ся ца­реві. Гетьман мусїв обіця­ти окрім то­го, що він бу­де хар­чу­ва­ти мос­ковс­ких воєвод і їх військо, що цар на­са­див в кож­но­му ук­раїнсько­му го­роді: він за­пи­сав на кож­но­го мос­ковсько­го воєво­ду по мли­нові на двоє колїс (добрі бу­ли жи­во­ти в мос­ковських воєвод!) пол­ков­ни­кам по пятьде­сять восьма­чок, підпол­ков­ни­кам та май­орам по двад­цять пять, капіта­нам по двад­цять, пра­пор­щи­кам по де­сять, мос­ка­лям по чо­тирі восьмачкі житнього бо­рош­на на рік. А війська на поміч гетьма­нові все та­ки не прис­ла­ли з Моск­ви…

    

    Тим ча­сом нас­та­ла зи­ма. Після Різдва 1664 р. ко­роль сто­яв уже за Днїпром. З ним йшли значні польскі воєво­ди Чар­нецький та Ма­ховський. В ко­ро­ля бу­ло не­бо­га­то війська. Щоб за­побігти лас­ки в ук­раїнських се­лян, ко­роль ви­ку­пив з не­волї Та­тар ук­раїнських бранцїв і пус­кав на во­лю.

    

    В Київщинї по­ча­ли ся повс­та­ня про­ти ко­ро­ля і Те­тері. Йо­го підняв слав­ний за­по­рожський ата­ман Іван Сїрко. Сїрко не лю­бив Польщі та польских панів, не лю­бив і Те­тері за те що він тяг­нув до По­ляків. Він був ду­же при­хильний до прос­то­го на­ро­ду і ждав од мос­ковсько­го ца­ря доб­ра для на­ро­да. Сїрко сто­яв за ца­ря і хотїв при­вер­ну­ти цілу Ук­раїну до Бру­хо­вецько­го. Цар прис­лав в Сїч, на поміч Сіркові, Ко­со­го­ва. Поміч бу­ла не­ве­ли­ка. Ко­со­гов привів всього-на-всього трид­цять доньских Ко­заків та шістде­сять Кал­миків, ди­ко­го на­ро­ду, що жи­ве аж ко­ло Каспійсько­го мо­ря.

    

    Сїрко ки­нув ся в Крим, щоб не пус­ти­ти Та­тар на поміч ко­ро­леві, взяв Пе­ре­коп, спа­сав йо­го, почім за­чав пльондру­ва­ти та­тарські се­ла під Пе­ре­ко­пом, по­над Днїпром та Дністром, по­бив ве­ли­ку си­лу Та­тар, наб­рав вся­ко­го доб­ра і ки­нув ся на Поділє на річку Бог… Се­ля­ни й Ко­за­ки за­чув­ши про Сїрка, ки­ну­лись на По­ляків та на жидів, на­ча­ли їх вирізу­ва­ти та гра­би­ти. Брац­лавський та Кальницький полк. Мо­гилїв, Рашків, увесь уманський повіт од­ки­ну­лись од ко­ро­ля і підда­лись під мос­ковсько­го ца­ря Сїрко за­ду­мав од­ня­ти од Те­тері всю пра­вобічну Ук­раїну і од­да­ти ца­реві.

    

Сторінка 1 з 7 Показати всі сторінки << На початок < 1 2 3 4 5 6 7 > У кінець >>

Пошук на сайті: