Іван Нечуй-Левицький - Українські гетьмани Бруховецький та Тетеря (сторінка 3)

Завантажити матеріал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Ivan_nechuy_levickiy_ukra_nski_getmani_bruhoveckiy_ta_tetery.docx)Ivan_nechuy_levickiy_ukra_nski_getmani_bruhoveckiy_ta_tetery.docx72 Кб1065
Скачать этот файл (Ivan_nechuy_levickiy_ukra_nski_getmani_bruhoveckiy_ta_tetery.fb2)Ivan_nechuy_levickiy_ukra_nski_getmani_bruhoveckiy_ta_tetery.fb2109 Кб922
    В дру­го­му ру­каві під зем­лею не за­па­лив ся по­рох, а ті ко­за­ки, що сто­яли ко­ло ва­лу і бу­ли на по­го­тові ки­ну­тись в про­ло­ма­не по­ро­хом місце, сто­яли, кри­ча­ли та стре­ля­ли на вітер: навпісля ви­яви­лось, що ті Те­те­рині ко­за­ки змо­ви­лись з глухівски­ми ко­за­ка­ми, щоб не­датп По­ля­кам влізти в го­род.

    

    Приступ на го­род не вдав ся. Нас­та­ла ніч. Вда­ри­ли страшні мо­ро­зи. По­ля­кам при­хо­ди­лось кру­то од хо­ло­ду й го­ло­ду. Ква­тир не бу­ло, не ста­ва­ло й хлїба. Прий­шла звістка, що Бру­хо­вец­кий з своїми ко­за­ка­ми та з Мос­ка­ля­ми нас­ту­пає з Ба­ту­ри­на і хо­че вда­ри­ти на По­ляків збо­ку. Ко­ро­леві прий­шлось ки­да­ти Глухів і йти на Бру­хо­вецько­го. По­ля­ки день і ніч дер­жа­ли зап­ря­же­них ко­ний і Бру­хо­вецький з мос­ковським воєво­дою Ро­мо­да­новським стріли ся з По­ля­ка­ми. За­кипіла бит­ва. По­ля­ки не всто­яли і по­вер­ну­ли на Нов­го­род-Сїверський. Ро­мо­да­новський пус­тив ся за ни­ми і дог­нав в Пи­рогівцї на пе­ре­возі че­рез Дес­ну. Лїд по­чав роз­та­ва­ти і став уже крих­кий. По­ля­ки на­си­лу встиг­ли пе­рес­ко­чи­ти че­рез Дес­ну і ко­роль пішов в Нов­го­род-Сїверський. В Нов­го­родї-Сїверсько­му не пус­ти­ли По­ляків. Тодї ко­роль оддїлив собі част­ку війська і пішов у Лит­ву, а Чар­нецько­му та Собєско­му звелїв вес­ти дру­гу по­ло­ви­ну війська на­зад за Днїпро, в Те­те­ри­ну гетьман­щи­ну, де вже по­ча­ло ся повс­тан­ня про­ти По­ляків та Те­тері.

    

    В той час По­ля­ки дізна­лись, що під Глу­хо­вом Те­те­рин ко­зацький пол­ков­ник Бо­гун зра­див По­ляків і пе­ре­ка­зу­вав Глухівцям все, що за­ду­му­ва­ли на війнї По­ля­ки. По­ля­ки дізна­лись, що Бо­гун змо­вив ся з Бру­хо­вецьким і з Мос­ка­ля­ми на­пас­ти на ко­ро­ля са­ме тоді, як він мав пе­ре­во­зи­ти військо че­рез Дес­ну. По­ля­ки при­су­ди­ли Бо­гу­на на смерть і розст­ре­ля­ли йо­го. В той час як Бо­гун за­ду­мав зра­ди­ти По­ляків під Глу­хо­вом і пе­ре­да­тись мос­ковсько­му ца­реві та Бру­хо­вецько­му, в той час в Глу­хові Бру­хо­вецько­го ко­за­ки хотїли зра­ди­ти ца­ря і пе­ре­да­тись ко­ро­леві. Во­ни по­са­ди­ли мос­ковсько­го воєво­ду Ло­пу­хи­на в тюр­му і за­си­па­ли зем­лею жи­ви­ми тридьцять Мос­калїв. Глухівський про­то­поп Шмат­ковський на си­лу вго­во­рив ко­заків зіста­тись вірни­ми ца­реві і не­зачіпа­ти мос­ковсько­го війська. Не­щасні ко­за­ки зовсїм бу­ли збиті з пан­те­ли­ку ца­рем, ко­ро­лем та дво­ма гетьма­на­ми, котрі шар­па­ли кож­дий до се­бе не­щас­ну Ук­раїну.

    

    В той час, як ко­роль з військом сто­яв під Глу­хо­вом, Те­те­ря йшов до йо­го з своїми ко­за­ка­ми на поміч. Він забірав по до­розї не­ве­личкі го­род­ки та місточ­ка. Одні од­да­ва­лись йо­му самі са­мохіть, другі бо­ялись Те­тері і од­чи­ня­ли пе­ред Те­те­рею во­ро­та; він по­вер­нув од Лох­вицї на Го­дяч, але в Го­дячі бу­ло бо­га­то війська. Те­те­ря бо­яв ся бра­ти йо­го прис­ту­пом і по­вер­нув на Глухів. Під Глу­хо­вом він уже не зас­тав ко­ро­ля. Ко­роль пішов з військом в Лит­ву. Те­те­ря з Чар­нецьким вер­ну­лись на­зад че­рез Днїпро в київську Ук­раїну.

    

    Так скінчив ся похід ко­ро­ля Яна Ка­зиміра на Східну Ук­раїну. Він не по­вер­нув її до Польщі і тільки зруй­ну­вав ба­га­то сїл та го­родів і на­ро­бив бо­га­то ли­ха в Пол­тав­щинї та Чер­нигівщинї. Як тільки вий­шли звідтіль По­ля­ки, мос­ковські воєво­ди по­ча­ли ка­ра­ти ті го­ро­ди, котрі по добрій волї од­да­лись ко­ро­леві. З Пе­ре­яс­ла­ва вий­шло чо­тирі ти­сячі Мос­калїв на Во­ронків і по­ча­ли ка­ра­ти їх, за те, що во­ни од­да­лись ко­ро­леві; звідтіль во­ни пішли на Бо­риш­поль і ог­ра­би­ли люд­ни, потім вер­ну­лись у Во­ронків, спа­ли­ли го­ро­док, по­би­ли бо­га­то лю­дий і вер­ну­лись в Пе­ре­яс­лав. Але за те тут про­ти їх збун­ту­ва­лись Ук­раїнцї і стріли їх ку­ля­ми з гар­мат, так що во­ни мусїли втїка­ти в Київ. Сам Бру­хо­вецький жорс­то­ко ка­рав ті го­ро­ди, котрі самі прис­та­ва­ли до По­ляків.

    

    Тетеря з своїми ко­за­ка­ми та з По­ля­ка­ми одс­ту­пав ся до Днїпра. Те­пер По­ля­кам при­хо­ди­лось кру­то. Бру­хо­вецько­го ко­за­ки шар­па­ли їх по до­розі, а най­більше в лїсах та на бо­ло­тах і з за­ду, і з боків, і спе­ре­ду. В се­лах лю­ди не да­ва­ли їм нї хлїба, нї сїна. По­ля­ки пот­ра­ти­ли ко­ней і мусїли йти пішки, ще й нес­ти на собі сїдла і са­ми од го­ло­ду на­си­лу во­ло­чи­ли но­ги. Те­те­ря й Чар­нецький на­си­лу долізли до Днїпра. На Днїпрі ру­ши­лась кри­га. Одні пе­реп­ли­ва­ли че­рез Днїпро на чов­нах та бай­да­ках, поміж пли­ву­чи­ми шмат­ка­ми кри­ги, другі пе­реїзджа­ли на са­ноч­ках там де ще сто­яв лїд. По дру­гий бік Днїпра їх уже ждав Сїрко, що підняв Київщи­ну про­ти Те­тері й По­ляків. Сїркові ко­за­ки стріля­ли на тих, що прис­та­ва­ли к бе­ре­гу. Сам Сїрко сто­яв па бе­резї на то­му місцї, де пе­ре­во­зив ся Чар­нецький. Але Чар­нецький пе­ре­хит­рив Сїрка. Він звелїв роз­па­ли­ти на бе­резї здо­ро­ве ба­гат­тя і пус­тив сла­ву, що в то­му місцї бу­де пе­ре­во­зи­тись че­рез Днїпро, а сам тим­ча­сом пішов ви­ще по Днїпру і пе­реїхав на дру­гий бе­рег прос­то у Іржи­ще­ва. Сам Чар­нецький з своїм пол­ком пе­реп­лив ріку вплав вер­ха­ми на ко­нях се­ред пли­ву­чої кри­ги. Сїрко ки­нув ся ту­ди, де горіло ба­гат­тя, але там По­ляків не бу­ло, а по­ки він добіг до Іржи­ще­ва, По­ля­ки вже пе­рей­шли Днїпро. Тільки що Сїрко хотїв ки­ну­тись на По­ляків, йо­му да­ли зна­ти, що Та­та­ри вер­та­ють ся до до­му і ве­дуть з со­бою ве­ли­кий по­лон лю­дий та то­ва­ру. Сїрко ки­нув ся на Та­тар, роз­бив їх і од­няв од їх кілька со­тень ук­раїньских бранців.

    

    Переїхавши че­рез Днїпро, Те­те­ря став з своїми ко­за­ка­ми під Вільхівця­ми. Він за­ба­жав в своїй гетьман­щинї бу­ти. Сірко од­няв уже од йо­го по­ло­ви­ну йо­го гетьман­щи­ни од Днїпра до Дністра, до са­мо­го Чи­ги­ри­на й за Умань. Те­те­рю не­на­видїли, зва­ли йо­го зрад­ни­ком, лядським прис­луж­ни­ком. Су­ли­ма й Сїрко підни­ма­ли на­род про­ти Польщі й Те­тері скрізь до са­мої Білої-Церк­ви. В час то­го повс­тан­ня про­пав і Іван Ви­говський, був­ший гетьма­ном після смер­ти Бог­да­на Хмельницько­го.

    

    Іван Ви­говс­кий слу­жив тоді в ко­ро­ля за київсько­го воєво­ду. Він мав ба­га­то во­рогів і між ни­ми гетьма­на Те­те­рю й полсько­го воєво­ду Ма­ховсько­го. Ще дав­но, за жит­тя Бог­да­на Хмельницько­го, Те­те­ря був пе­ре­яс­лавським пол­ков­ни­ком і не лю­бив Ви­говсько­го, що був при Бог­данї ге­не­ральним пи­са­рем. Після то­го Те­те­ря оже­нив ся з вдо­вою Да­ни­ла, бра­та Іва­на Ви­говсько­го, Оле­ною, доч­кою Бог­да­на і заб­рав собі ве­ли­ке її при­дан­не, кот­ре діста­лось би Іва­нові Ви­говсько­му. Став­ши зя­тем Бог­да­на, Те­те­ря за­гар­бав собі ба­га­то Бог­да­но­во­го скар­бу, ма­буть тим що Бог­данів син Юрий пост­риг ся в ченцї. Ви­говс­кий і собі хотїв заб­ра­ти ті скар­би. Те­те­ря по­чав з ним по­зи­ва­тись в польский суд і щоб не ви­пус­ти­ти із своїх рук скар­бу, він за­ду­мав згу­би­ти Ви­говсько­го. Як тільки в Київщинї по­ча­ло ся повс­тан­ня про­ти ко­ро­ля, Те­те­ря на­пи­сав до ко­ро­ля, що повс­тан­ня підни­має ра­зом з Сїрком та Су­ли­мою, Ви­говський, мит­ро­полїт Ту­кальский і Ге­де­он Юрий Хмельницький, що во­ни за­ду­ма­ли од­ня­ти од Польщі пра­во­бе­реж­ню Ук­раїну і пе­ре­да­ти мос­ковсько­му ца­реві. Ко­роль тодї сто­яв під Глу­хо­вом і не пой­няв віри Те­тері, але на­пи­сав до Ви­говсько­го лас­ка­вий лист, щоб він пок­ло­по­тав ся як най­швид­че по­га­си­ти повс­тан­ня.

    

    Як, Тільки Те­те­ря вер­нув ся в свою гетьман­щи­ну, ко­роль на­пи­сав до йо­го лист, щоб він як мож­на скоріше пос­ти­нав го­ло­ви всїм вер­хо­во­дам повс­тан­ня. Те­те­ря зро­зумів, що до тих вер­хо­водів мож­на сьміли­во при­лу­чи­ти і са­мо­го Ви­говсько­го.

    

    Тимчасом повс­танці з Су­ли­мою взя­ли Ли­сян­ку, взя­ли Ста­ви­ще на Гни­ло­му Тікичі і прог­на­ли Ма­ховсько­го з По­ля­ка­ми до Білої-Церк­ви. Те­те­ря пішов на поміч Ма­ховсько­му і во­ни вдвох прог­на­ли Су­ли­му до Ро­кит­ної, де був уби­тий сам Су­ли­ма. В той час Ви­говський сидїв в Хвас­тові і ви­дав при­каз по своєму воєводстві, щоб уся шлях­та з'їзджа­лась на сойм в Жи­то­мир. Але польска шлях­та вже не йня­ла йо­му віри, кри­ча­ла, що Ви­говський зра­див Польщу, і не хотїла їха­ти на сойм. Ви­говсько­го во­ро­ги на­мов­ля­ли шлях­ту і роз­пус­ка­ли сла­ву, що він став при­хильни­ком мос­ковсько­го ца­ря.

    

    Почувши, що дїєть ся під Білою-Церк­вою, Ви­говський поїхав ту­ди, щоб по­ба­чи­тись і пе­ре­го­во­ри­ти з Те­те­рою, але вже не зас­тав Те­тері. Те­те­ря вже пог­нав ся за повс­тан­ця­ми під Ро­кит­ну. Ви­говський поїхав в Ро­кит­ну. В Ро­китнї йо­му при­вез­ли од Ка­ховсько­го лист, щоб він їхав в Кор­сун на ра­ду про ду­же потрібне дїло. Ви­говський приїхав в Кор­сун до Ма­ховсько­го і зас­тав там Те­те­рю і кількох польских воєнних, що зібра­лись ніби­то на воєнну ра­ду.

    

    - Треба-б нам по­ра­ди­тись, як би скоріще за­да­ви­ти повс­тан­ня і ви­гу­би­ти вер­хо­водів, котрі підни­ма­ють чор­ний на­род на бунт, ска­за­ли де­котрі на радї до Ви­говсько­го.

    

    Тільки що Ви­говський по­чав го­во­ри­ти, Ма­ховс­кий і Те­те­ря ра­зом пе­ре­би­ли йо­го і наз­ва­ли йо­го зрад­ни­ком і вер­хо­во­дом в повс­таннї.

    

    - Ви не до­ка­же­те сього і ніхто сього не до­ка­же, ска­зав Ви­говський. Йо­му по­ка­за­ли засьвідчен­ня тих ко­заків, кот­рих уже по­ка­ра­ли смер­тию і котрі в му­ках пе­ред смер­тю на­го­во­ри­ли на Ви­говсько­го. Ви­говський од­го­во­рю­вав ся тим, що чо­ловік го­тов на­го­во­ри­ти вся­кої вся­чи­ни, як йо­го му­чать та ви­пи­ту­ють. Йо­го не слу­ха­ли і го­во­ри­ти єму не да­ли. Воєнна ра­да ста­ла нес­подїва­но воєнним су­дом над Ви­говським.

    

Пошук на сайті: