Іван Нечуй-Левицький - Українські гетьмани Бруховецький та Тетеря (сторінка 4)

Завантажити матеріал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Ivan_nechuy_levickiy_ukra_nski_getmani_bruhoveckiy_ta_tetery.docx)Ivan_nechuy_levickiy_ukra_nski_getmani_bruhoveckiy_ta_tetery.docx72 Кб1048
Скачать этот файл (Ivan_nechuy_levickiy_ukra_nski_getmani_bruhoveckiy_ta_tetery.fb2)Ivan_nechuy_levickiy_ukra_nski_getmani_bruhoveckiy_ta_tetery.fb2109 Кб912
    Тетеря й Ма­ховський звелїли чи­та­ти воєнний при­каз, в кот­ро­му зна­чи­лось, що за та­кий пе­рес­туп, в яко­му об­ви­ну­ва­ти­ли Ви­говсько­го йо­го по­винні по­ка­ра­ти смер­тю.

    

    - Ви не суддї! - ска­зав Ви­говський, ви не маєте пра­ва чи­та­ти менї при­го­вор. Я воєво­да й се­на­тор: ме­не мо­же су­ди­ти тільки ко­роль та се­нат.

    

    Виговського не слу­ха­ли. Нас­та­вав вечір. Судї вий­шли мовч­ки. Сто­ро­жа вхо­пи­ла Ви­говсько­го під ру­ки і по­ве­ла в од­ну ха­ту, кот­ра по­вин­на бу­ла ста­ти для йо­го замісць тюр­ми. Кру­гом ха­ти пос­та­ви­ли сто­ро­жу.

    

    Смерком в ха­ту ввійшов один офіцер Ма­ховсько­го й оповістив Ви­говсько­му, що йо­го ро.зстре­лять сьвітом.

    

    Виговський зап­ла­кав і спи­тав: де ко­роль? При­най­мні дай­те менї на­пи­са­ти до ко­ро­ля.

    

    Його не пос­лу­ха­ли. Тілько ста­ло роз­вид­ню­ва­тись, в ха­ту ввійшла сто­ро­жа. Ви­говський сто­яв на колінах пе­ред об­ра­зом і чи­тав ака­фист Бо­го­ро­диці. Йо­му ска­за­ли, що вже час йти на смерть.

    

    - Дайте менї вмер­ти по хрис­ти­яньски? Пришліть до ме­не пра­вос­лав­но­го сьвя­ще­ни­ка,. щоб вис­повідав ме­не і зап­ри­час­тив, - про­сив Ви­говський.

    

    Сторожа йо­го не слу­ха­ла і по­тяг­ла з ха­ти. Тільки що Ви­говський вий­шов за поріг, польскі жовнїри, вже за­рані пос­тав­лені під ха­тою з руш­ни­ця­ми, вист­ре­ли­ли в йо­го в самі гру­ди.

    

    Так без­вин­но згу­би­ли зі сьвіта Ви­говсько­го Те­те­ря та Ма­ховський: йо­го зра­да Польщі не бу­ла до­ка­за­на. Ви­говсько­го жінка, з ро­ду Стет­ко­вичів, як тільки по­чу­ла про страш­ну смерть чо­ловіка, впа­ла і тієї-ж хвилї вмер­ла.

    

    Звістка про смерть Ви­говс­ко­го роз­нес­лась по Ук­раїнї між на­ро­дом і ще більше зне­на­видїли Те­те­рю. В са­мо­му Чи­ги­ринї знай­шли ся Те­те­рині во­ро­ги, котрі хотїли звес­ти йо­го з сьвіта: во­ни пос­ла­ли за Днїпро до Бру­хо­вецько­го і нак­ли­ка­ли йо­го на Те­те­рю.

    

    Весною, в місяці марцї, Бру­хо­вец­кий з Пе­ре­яс­ла­ва розіслав по Те­те­риній гетьман­щинї лис­ти, в кот­рих оповіщав, що слїдком за по­би­тим ко­ро­лем і прог­на­ним Те­те­рею він всту­пає сам в Київську Ук­раїну з мос­ковським військом і щоб на­род прис­та­вав під йо­го гетьманську ру­ку. Після то­го сам Бру­хо­вецький пе­реїхав че­рез Днїпро ко­ло Са­кир­ної в Чер­ка­щинї і пос­лав лу­бенсько­го пол­ков­ни­ка, Га­малїю з ко­за­ка­ми на Чер­ка­си. Га­малїя спа­лив Чер­ка­си і се­ла кру­гом Чер­кас і пішов на Чи­ги­рин, де сидїв Те­те­ря. Чи­ги­ринцї пос­ла­ли до Чар­нецько­го про­си­ти собі по­мочі. Тим ча­сом Бру­хо­вецький з Со­кир­ної пос­лав в Київ про­си­ти в мос­ковсько­го воєво­ди війська та гар­мат. Воєво­да пос­лав до йо­го мос­калїв з нїмцем Страс­бу­хом. Мос­калї не встиг­ли дійти до Со­кир­ної: до­ро­гою їх пе­ре­пе­нив хо­рун­жий Собіский з польским військом і роз­бив. Сам німець утїк пер­ший. Між мос­ка­ля­ми по­пав ся той ко­но­тепський сот­ник, Нуж­ний, що так зруч­но в ночі заб­рав в Но­вих-Мли­нах до­ро­гу ко­ро­ле­ву по­су­ду та гроші. По­ля­ки при­су­ди­ли повіси­ти йо­го, але він сам про­сив, щоб йо­го по­са­ди­ли на па­лю, бо, як він ка­зав, батько йо­го вмер та­кою смер­тю.

    

    Не діждав­шись мос­калїв, Бру­хо­вецький пішов на Чи­ги­рин, щоб по­пе­ре­ди­ти Чар­нецько­го. Чар­нецький в той час пос­лав військо в Чи­ги­рин, а сам побіг в Крим про­си­ти собі на поміч ор­ду. Не зас­тав­ши в Кри­му ха­на, він побіг в дру­гу ор­ду в Буд­жак і привів з со­бою двох сул­танів з кілька ти­ся­ча­ми Та­тар. Чар­нецький доз­во­лив Та­та­рам бра­ти в по­лон ті го­ро­ди й се­ла, котрі не од­да­дуть ся По­ля­кам. Та­та­ри розійшлись за­го­на­ми по Київщинї, а Чар­нецький при­був у Ва­сильків і зап­ро­сив до се­бе мит­ро­полїта Йо­си­фа Ту­кальско­го, ар­хи­манд­ри­та Юрия Хмельницько­го і ще кілька по­важнїйших ду­хов­них і по­чав лас­ка­во вго­во­рю­ва­ти їх, щоб во­ни на­мав­ля­ли на­род та ко­заків не бун­ту­ва­ти ся про­ти ко­ро­ля, обіця­ючи за те ко­ролівську лас­ку. Мит­ро­полїт по­дя­ку­вав за ко­ролівську лас­ку, але ска­зав, що ду­хов­ним лю­дям не го­дить ся міша­тись у воєнні та мирські дїла.

    

    - Коли так, то ви поїде­те у Вар­ша­ву до ко­ро­ля і самі роз­ка­же­те йо­му, чо­му вам не го­дить ся вмішу­ва­тись у воєнні та мирські дїла, ска­зав Чар­нецький, до­га­дав­шись, що ду­ховні не­ду­же при­хильні до ко­ро­ля.

    

    Чернецький ще дав ду­хов­ним сто­ро­жу. Сто­ро­жа про­ве­ла їх до Вар­ша­ви. Там взя­ли Ту­кальско­го й Хмельницько­го і по­са­ди­ли в тюр­му в твер­динї, в го­родї Ма­риєнбурзї, де во­ни ви­сидїли два ро­ки.

    

    Посадивши ду­хов­них в тюр­му, Чар­нецький ру­шив на Чи­ги­рин. Бру­хо­вецький мусїв одс­ту­пи­тись під Бу­жин, де був Сїрко. Чар­нецький ввійшов у Чи­ги­рин, взяв Су­ботів, маєтність Бог­да­на Хмельницько­го. В Су­бо­товї Чар­нецький сам ко­лись сидїв в по­лонї, по­пав­шись Бог­да­нові в ру­ки в битві на Жов­тих-Во­дах. Чар­нецький звелїв роз­ко­па­ти мо­ги­лу Бог­да­на і йо­го си­на Ти­мо­ша в церкві і ви­ки­ну­ти їх кістки. Звідтіль Чар­нецький пішов на С.теблів. Він пос­лав тру­ба­ча, щоб стеблівцї од­да­ли місто. Во­ни не схотїли і Чар­нецький звелїв нас­ту­па­ти на Стеблів. На біду в той час за­па­лив ся по­рох в церкві, де був склад по­ро­ху. Церк­ву зірва­ло. В са­мий пе­ре­по­лох По­ля­ки ста­ли ру­ба­ти во­ро­та. Стеблївцї зда­ли місточ­ко. Та­та­ри ки­ну­лись гра­би­ти і самі по­би­лись за до­бу­ток.

    

    Чарнецький зійшов ся з Те­те­рею і пішов на Бру­хо­вецько­го, кот­рий з Ву­жи­на пішов у Канів і засїв у йо­му.

    

    В кінцї мая Чар­нецький з Те­те­рою на­па­ли на Бру­хо­вецько­го і би­ли ся з ним од ран­ку до са­мо­го ве­че­ра і нічо­го не вдіяли. По­ля­ки й Те­те­ря мусїли одійти од Ка­не­ва і од­по­чи­ва­ти шість день. Се­мо­го дня Чар­нецький знов на­пав на Ка­нев, вда­рив на піших ко­заків Бру­хо­вецько­го, та на Мос­калїв, та все та­ки нічо­го не вдїяв. Він опус­тив ся від Ка­не­ва під Кор­сун, а далї під Білу-Церк­ву і на­пав на Ста­ви­ща. Ста­ви­ща­ни сто­яли за ца­ря і не пус­ти­ли Чар­нецько­го. Во­ни виріза­ли всїх польских жовтрів, котрі зіста­ли в Ста­ви­щах, і навіть по­ра­не­них, котрі зїста­ли в ля­за­ретї. В го­родї за­пер­лось шістьнад­цять ти­сяч на­ро­да. Дач­ко й Бул­га­ний звелїли ви­ко­па­ти кру­гом валів рів. З на­си­па­ної землї вий­шов дру­гий вал кру­гом Ста­ви­ща. На­род глу­зу­вав з По­ляків, сто­ячи на ва­лах. Чар­нецький обїжав своє військо, уб­ра­ний в бур­ку з тиг­ря­чої ря­бої шку­ри. На йо­го кри­ча­ли з валів»ото ря­ба со­ба­ка!«Гор­дий пан роз­лю­ту­вав ся і звелїв Та­та­рам сплюд­ру­ва­ти всю око­ли­цю ок­ру­гом Ста­вищ і па­ли­ти в го­род з гар­мат. В го­родї згоріло бо­га­то домів. Дач­ко був уби­тий. На йо­го місце виб­ра­ли сот­ни­ка Чи­на й По­доб­ню. По­ля­ки полїзли на ва­ли на прис­ту­пом. Ко­за­ки од­би­ли їх і ви­би­ли всю польску піхо­ту. Тоді Чар­нецький звелїв об­гор­ну­ти го­род військом. Ста­ви­ща­не од го­ло­ду мусїли зда­тись. Во­ни звя­за­ли і при­ве­ли до Чар­нецько­го три­над­цять чо­ловік, між ни­ми Чи­на і По­доб­ню. Чар­нецький взяв з Ста­ви­ща для Та­тар ве­ли­кий ви­куп, пос­та­вив два пол­ки і од­няв дзво­ни, за те, що в їх дзво­ни­ли, скли­ка­ючи на­род з сїл про­тив По­ляків. Під Ста­ви­ща­ми по­ра­ни­ли са­мо­го Чар­нецько­го. А Те­те­ря пішов з військом на Поділлє, щоб не да­ти лю­дям зібра­ти хлїб і при­си­лу­ва­ти їх підда­тись ко­ро­леві. Він розіслав лис­ти, в кот­рих був на­мальова­ний хрест та об­раз Бо­го­ро­дицї. Те­те­ря зап­ри­ся­гає ся тим хрес­том, що По­ля­ки більше не бу­дуть па­ну­ва­ти на Ук­раїні. Але Те­тері нїхто не йняв віри. Прос­тий на­род знав доб­ре польских панів та Те­те­рю.

    

    Од са­мих жнив 1664 ро­ку, всю зи­му і до дру­гих жнив 1665 ро­ку тяг­ла ся війна Бру­хо­вецько­го з Те­те­рею та з По­ля­ка­ми. Військо Бру­хо­вецько­го все сто­яло в Ка­неві, а Чар­нецький та Ма­ховський з По­ля­ка­ми ки­да­лись скрізь по Київщинї, як опе­чені, бра­ли го­ро­ди, руй­ну­ва­ли, па­ли­ли, вирізу­ва­ли лю­дей, та в їх не бу­ло си­ли виг­на­ти Сїрка, по­би­ти За­по­рожців та ко­заків Бру­хо­вецько­го. Го­ро­ди й місточ­ка вста­ва­ли на По­ляків, ви­га­ня­ли і вирізу­ва­ли польских панів, жидів та купцїв. Шлях­та і жи­ди втїка­ли на Во­линь. Кальннцкий, пол­ков­ник Ва­ре­ни­ця, ли­сянський Ви­со­чакц брац­лавський Іван Сер­бин Дрозд по­ки­ну­ли Те­те­рю і прис­та­ли до Бру­хо­вецько­го. Іван Сер­бин од­няв од По­ляків Умань та три го­ро­ди: Ба­ба­ни, Ко­сенівку і Кис­ляк і вирізав всїх По­ляків. Сїрко сто­яв не­да­леч­ко од Уманї, в Тор­го­виці і стеріг Ук­раїну од польских при­ятелів, Та­тар. Сам Бро­хо­вецький сто­яв у Ка­неві і все пи­сав до ца­ря лис­ти і про­сив у йо­го мос­ковсько­го війська, щоб зовсім до­би­ти По­ляків та Те­те­рю. Але з Моск­ви війська не при­си­ла­ли. Під ру­кою в Бру­хо­вецько­го слу­жив тільки Ко­со­гов з не­ве­лич­ким військом з Данцїв та Мос­калїв, та й ті ки­да­ли служ­бу, тро­хи не всї повтїка­ли. Зи­мою цар прис­лав Бру­хо­вецько­му з дво­ря­ни­ном Про­тасєвим тільки чо­ти­рис­та мос­калїв та й з тих бо­га­то повтїка­ло до до­му. Цар од­пи­су­вав до Бру­хо­вецько­го, що він не дає мос­ка­лям харчі, мо­рить їх го­ло­дом, бо­яре пи­са­ли, що гетьма­нові тре­ба по­си­ла­ти хи­ба мальова­них лю­дей, а не жи­вих, а гетьман од­пи­су­вав, що то­му неп­рав­да, що він харч ви­дає, а мос­калї все про­да­ють, втїка­ють до до­му, а до­ро­гою на­па­да­ють скрізь по Ук­раїнї на лю­дей, роз­би­ва­ють і граб­лять, а який­сь мос­ковський дво­ря­нин Ва­силь Кікін, вер­та­ючись до Моск­ви, про­дав до­ро­гою в Пе­ре­яс­лаві вісїм-де­сять восьма­чок хлїба.

    

Пошук на сайті: