Іван Нечуй-Левицький - Хмари (сторінка 7)

Завантажити матеріал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Ivan_nechuy_levickiy_hmari.docx)Ivan_nechuy_levickiy_hmari.docx554 Кб6110
Скачать этот файл (Ivan_nechuy_levickiy_hmari.fb2)Ivan_nechuy_levickiy_hmari.fb2741 Кб6608
    Крик Су­хоб­ру­сi­вен на­вiв йо­го на дум­ку, що вiн нас­топ­тав яку-не­будь бо­го­мол­ку.

    Вони по­ча­ли ози­раться i по­ба­чи­ли над го­ло­ва­ми гус­те гiл­ля. Хоч у їх го­ло­вах i шу­мi­ло, од­на­че во­ни при­мi­ти­ли, що то не Братськi алеї i не ака­де­мiч­ний кор­пус.

    - Чи не пе­рес­ко­чи­ли ми ча­сом у рек­торський са­док? - про­мо­вив Даш­ко­вич.

    - Може, й так, - до­дав Возд­ви­женський, - тре­ба якось ви­ла­зить звiд­сi­ля. Але що це за об­ра­зи? Де б во­ни наб­ра­лись у рек­торськiм сад­ку?

    - Може, тут рек­тор уно­чi бо­гу мо­литься, як Сте­пан Возд­ви­женський, - жар­ту­вав Даш­ко­вич i з тим сло­вом стук­нув ло­бом в гру­шу.

    - Ой! Хтось ме­не вда­рив ку­ла­ком по ло­бi, - ска­зав Даш­ко­вич.

    - Хто там хо­дить? - гук­нув з усiєї си­ли Су­хоб­рус, сто­ячи пiд ха­тою.

    - Ой! рек­тор вий­шов з ха­ти! - про­мо­вив Даш­ко­вич так го­лос­но, що як­би то справ­дi був рек­тор, то в йо­го ву­ха вле­тi­ли б не ду­же приємнi йо­му сло­ва.

    - Так що, що рек­тор! Ве­ли­ке го­ре - рек­тор! - кри­чав ба­сом Возд­ви­женський так го­лос­но, що як­би рек­тор гу­ляв на­вiть у своєму сад­ку в той час, то по­чув би йо­го ба­са че­рез ули­цю.

    - Хто то хо­дить у моїм сад­ку? Чо­го вам там тре­ба? - гу­кав Су­хоб­рус.

    - Та свої! - обiз­ва­лись сту­ден­ти.

    - Хто та­кi - свої? - спи­тав Су­хоб­рус.

    - Не пи­тай, бо ста­рий бу­деш! - про­мо­вив Даш­ко­вич не ду­же тве­ре­зим го­ло­сом.

    Сухобрус по го­ло­сi до­га­дав­ся, що хтось не­на­ро­ком зас­ко­чив у йо­го са­док; од­на­че бу­ла то­дi не­дi­ля.

    - Та ви­ходьте, не бiй­тесь! Я вас ви­ве­ду на ву­ли­цю, - зап­ро­шу­вав їх Су­хоб­рус.

    - Еге, так i вий­де­мо оце! Щоб ви нас по­ви­го­ни­ли, отець рек­тор! - обiз­вав­ся Даш­ко­вич.

    - Та я не рек­тор! Я Су­хоб­рус! - го­во­рив Су­хоб­рус, смi­ючись. Вiн до­га­давсь, що то бу­ли сту­ден­ти. Мар­та й Сте­па­ни­да по­ви­хо­ди­ли з ха­ти й смi­ялись.

    - Коли ви Су­хоб­рус, то ми й вий­де­мо. - I во­ни справ­дi вий­шли обид­ва й наб­ли­зи­лись до Су­хоб­ру­са.

    - Еге, па­ни­чi, ма­буть, не пот­ра­пи­ли че­рез братську стi­ну та зай­шли до Су­хоб­ру­са в гос­тi. Про­си­мо ж до гос­по­ди! Будьте в ме­не гiстьми, ко­ли зай­шли до моєї осе­лi, хоч i по­не­во­лi.

    Дуже чуд­на й нес­по­дi­ва­на при­ти­чи­на прот­ве­ре­зи­ла сту­ден­тiв. Во­ни по­ча­ли про­хать ви­ба­чен­ня, про­си­ли вва­жи­ти на їх сту­дентське жит­тя. Су­хоб­рус втi­шав, про­сив не три­во­житься. Вiн ка­зав, що сам ба­чив не раз, як сту­ден­ти цi­лою ку­пою пли­га­ли че­рез братську стi­ну, i вва­жав те за зви­чай­ну рiч.

    Марта й Сте­па­ни­да при­таїлись за ку­ща­ми ро­жi в той час, як батько по­вiв сту­ден­тiв до свiт­ли­цi. Во­ни пiш­ли слiд­ком за ни­ми, ду­же цi­ка­вi по­ди­виться, якi то сту­ден­ти: во­ни зна­ли на вид сли­ве кож­но­го.

    Сухобрус зве­лiв по­да­ти до свiт­ли­цi свiт­ло й зап­ро­сив їх у ха­ту. Сту­ден­ти пе­рес­ту­пи­ли по­рiг нез­най­омо­го до­му й по­ба­чи­ли у вi­чi нез­най­омо­го чо­ло­вi­ка. Чис­та ве­ли­ка свiт­ли­ця, з по­од­чи­не­ни­ми вiк­на­ми, ду­же доб­ре ос­вi­че­на, свi­жа, од по­вiт­ря но­чi, пов­на па­хо­щiв ре­зе­ди, зов­сiм виг­на­ла їм хмiль з го­ло­ви, їм ста­ло со­ром й со­вiс­но; во­ни по­ча­ли ре­ко­мен­ду­ваться.

    - Нiчого, нi­чо­го - те! Бог з ва­ми! Чи я ж ко­му роз­ка­жу, чи що? Нiх­то в ака­де­мiї не зна­ти­ме про те, - так втi­шав їх ха­зяїн. - Про­шу ж сi­да­ти в моїй гос­по­дi. А от i мої доч­ки. Це стар­ша, Мар­та Си­до­рiв­на, а це мен­ша, Сте­па­ни­да Си­до­рiв­на! Я вас доб­ре знаю, бо ви пiв­чi.

    У свiт­ли­цю ввiй­шли обид­вi доч­ки, ви­со­кi, рiв­нi, чор­ня­вi, в тих са­мих бi­лих сук­нях, у кот­рих во­ни гу­ля­ли в Царськiм сад­ку. Сту­ден­ти за­раз їх упiз­на­ли, а во­ни сту­ден­тiв. Сту­ден­ти по­ча­ли ре­ко­мен­ду­ваться й чер­во­нi­ли, нев­ва­жа­ючи на хмiль у го­ло­вi.

    - А ми сьогод­нi ба­чи­ли вас у сад­ку, - заг­ри­мiв ба­сом Возд­ви­женський. Пан­ни хо­тi­ли ска­за­ти, що й ми, мов, вас ба­чи­ли, але не ска­за­ли.

    - О, ми сьогод­нi ду­же дов­го гу­ля­ли в Царсько­му сад­ку, а оце й до­сi гу­ля­ли ще у своєму сад­ку, - обiз­ва­лась Мар­та Си­до­рiв­на.

    - Яка гар­на по­го­да сьогод­нi, - лед­ве про­мо­вив Даш­ко­вич.

    - Дуже доб­ра по­го­да! - обiз­ва­лась Сте­па­ни­да.

    - Зрання бу­ло ти­хо i се­ред дня ти­хо, - го­во­рив Даш­ко­вич.

    - I ве­чiр був ти­хий. Ми й до­сi з сест­рою гу­ля­ли в сад­ку, - го­во­ри­ла Сте­па­ни­да, спус­тив­ши очi вниз.

    - А вас звуть у нас пальма­ми, - од­ру­бав Возд­ви­женський ба­сом.

    - Якими пальма­ми? - спи­та­ла Мар­та.

    - Пальмами! - од­ка­зав Возд­ви­женський. - Бо ви та­кi ви­со­кi й гар­нi, як пальми.

    - Далеко нам до пальм, - обiз­ва­лась Сте­па­ни­да, - спа­си­бi за комп­лi­мент!

    Обидвi пан­ни си­дi­ли, згор­нув­ши ру­ки й див­ля­чись до­до­лу. Во­ни обид­вi по­чер­во­нi­ли, як Возд­ви­женський наз­вав їх пальма­ми. Даш­ко­вич смик­нув йо­го за ру­кав, але так нез­руч­но, що бу­ло вид­но на всю ха­ту. Пан­ни сти­ха ос­мiх­ну­лись.

    Тим ча­сом батько зве­лiв нас­та­вить са­мо­вар i го­ту­вать за­кус­ку. Вiн був ду­же ра­дий то­му ви­пад­ко­вi й гос­тям. Мiж мi­ща­на­ми й куп­ця­ми на По­до­лi сту­дент ака­де­мiї має ви­со­ку ре­пу­та­цiю, як лю­ди­на з ве­ли­ким ро­зу­мом i з прос­вi­тою. Во­ни зна­ли ака­де­мiс­тiв по про­по­вi­дях у Братсько­му мо­нас­ти­рi, а най­бiльше в п'ятни­цi ве­ли­ко­го пос­ту, ко­ли зби­ра­лись на па­сiю сот­нi ки­ян. Ста­ра, дав­ня ре­пу­та­цiя Мо­ги­лянської ака­де­мiї зос­та­ви­ла ве­ли­ку си­лу впли­ву на ки­ян i до на­шо­го ча­су. Дав­ши за­гад у пе­кар­нi, Су­хоб­рус увiй­шов до гос­тей. На йо­му був но­вий си­нiй дов­го­по­лий сiр­тук з ве­ли­ки­ми гуд­зи­ка­ми й ря­ба жи­лет­ка. Шия бу­ла зав'яза­на чор­ною блис­ку­чою шов­ко­вою хуст­кою, з-пiд кот­рої роз­ля­га­лись ши­ро­кi бi­лi вик­лад­час­тi ко­мiр­чи­ки, не­на­че ве­ли­кi ву­ха.

    - Дуже ра­дий я, що ви зас­ко­чи­ли до ме­не в го­сii, хоч i пiзньої до­би. Ма­буть, бу­ли десь в гос­тях? Чи, мо­же, в те­ат­рi? - ка­зав Су­хоб­рус.

    - Були в гос­тях… та ви­пи­ли по од­нiй та по дру­гiй… - про­мо­вив Возд­ви­женський.

    - Молодим лю­дям i мо­ло­да рiч. I ми ко­лись бу­ли мо­ло­дi, то й под­ви­за­ли­ся, а те­пер, як ста­рiсть на­ляг­ла на пле­чi, то й не до под­ви­гiв.

    Сухобрус прис­по­соб­ляв­ся до вче­них лю­дей i сил­ку­вавсь го­во­рить по-вче­но­му. На­чи­тав­шись "Па­те­ри­ка" i "Жи­тiй", вiн за­ки­дав на цер­ков­ний язик.

    - Як ваш хор гар­но спi­ває, - нес­мi­ли­во про­мо­ви­ла Мар­та.

    - Ви, ма­буть, спi­ваєте? - спи­тав Су­хоб­рус Возд­ви­женсько­го.

    - Спiваю ба­сом, як мо­же­те до­га­ду­ваться по моїй роз­мо­вi, - про­мо­вив Возд­ви­женський i гурк­нув ба­сом зу­мис­не го­лос­нi­ше, щоб по­ка­за­ти свiй го­лос.

    - Який кон­церт бу­де цiєї не­дi­лi, чи "Воз­ве­дох", чи "Гла­сом моїм"? - спи­тав Су­хоб­рус, як чо­ло­вiк, ро­зу­мi­ючий дi­ло, i на­вiть за­ки­нув но­гу на но­гу, прий­ма­ючи ака­де­мiч­ну по­зу.

    - Здається, "Воз­люб­лю тя, гос­по­ди", - обiз­вав­ся Даш­ко­вич.

    - Чи не бу­де­те ко­ли спi­вать дво­хор­но­го кон­цер­ту? Як я люб­лю та­кi кон­цер­ти! - го­во­рив Су­хоб­рус. - От, як у се­мi­на­рiї на "вер­бу" кри­ко­нуть на два хо­ри "Кто бог ве­лiй"! Чу­до, ди­во! Один хор заг­ри­мить "Кто"! а дру­гий знов пiд­хо­пить "Кто"! та ще й пiдп­ра­вить. Ой! Гос­по­ди, як гар­но!

    - Ми спi­ваємо ти­хi­шi кон­цер­ти, - про­мо­вив Даш­ко­вич, на­тя­ка­ючи про­ти дво­хор­них, крик­ли­вих кон­цер­тiв.

    - I я люб­лю ти­хi, ме­ло­дич­нi кон­цер­ти, - про­мо­ви­ла Сте­па­ни­да, лед­ве пi­дiй­ма­ючи вiї i знов спус­тив­ши їх на що­ки.

    Тим ча­сом при­нес­ли са­мо­вар. Пан­ни вий­шли до дру­гої кiм­на­ти на­ли­вать чай i не­за­ба­ром при­нес­ли ста­ка­ни для гос­тей. Свi­жа нiч, мiц­ний чай зов­сiм про­вiт­ри­ли па­ни­чiв. Во­ни на­вiть бу­ли ра­дi, що так не­га­да­не прий­шлось поз­най­омиться з пальма­ми.

Пошук на сайті: