АСКОЛЬД І ДІР


Славна в Рюрика дружина,

Всім далась вона взнаки,

А Аскольд і Дір — найперші,

Найславніші вояки.



Нудно їм сидіти дома

Без походів, без боїв,

І вони прохають князя,

Щоб на волю їх пустив.



Князь подумав і дозволив.

Попрощалися вони

І з такими ж вояками

Посідали на човни.



І по Волхову угору

В невідомий край летять.

Мов орлів широкі крила,

Їхні весла лопотять.



Приплили до краю Волхов,

Далі витягли човни

І в лісах шляхів шукають

До чужої сторони.



Бачать — річка. Довго нею

Геть на полудень плили,

Аж угледіли на горах

Місто, вежі і вали.



Приплили, на берег вийшли

І питають у полян,

Хто живе у цьому місті,

Хто тепер у ньому пан?



«Тут колись жили та вмерли

Кий, Хорив та Щек, брати.

А тепер ми під хозаром,

Животій та дань плати».



«Не журіться!» — Дір промовив.

«За мечі!» — Аскольд гукнув.

Кожний птахом стрепенувся,

Кожний гнівом спалахнув.



Налякалися хозари

І в степи біжатъ гуртом.

І дружина здобуває

Пишний Київ над Дніпром.



Стали вільними поляни,

Вихваляють вояків,

А Аскольда разом з Діром

Вибирають на князів.