АСКОЛЬД І ДІР
Славна в Рюрика дружина,
Всім далась вона взнаки,
А Аскольд і Дір — найперші,
Найславніші вояки.
Нудно їм сидіти дома
Без походів, без боїв,
І вони прохають князя,
Щоб на волю їх пустив.
Князь подумав і дозволив.
Попрощалися вони
І з такими ж вояками
Посідали на човни.
І по Волхову угору
В невідомий край летять.
Мов орлів широкі крила,
Їхні весла лопотять.
Приплили до краю Волхов,
Далі витягли човни
І в лісах шляхів шукають
До чужої сторони.
Бачать — річка. Довго нею
Геть на полудень плили,
Аж угледіли на горах
Місто, вежі і вали.
Приплили, на берег вийшли
І питають у полян,
Хто живе у цьому місті,
Хто тепер у ньому пан?
«Тут колись жили та вмерли
Кий, Хорив та Щек, брати.
А тепер ми під хозаром,
Животій та дань плати».
«Не журіться!» — Дір промовив.
«За мечі!» — Аскольд гукнув.
Кожний птахом стрепенувся,
Кожний гнівом спалахнув.
Налякалися хозари
І в степи біжатъ гуртом.
І дружина здобуває
Пишний Київ над Дніпром.
Стали вільними поляни,
Вихваляють вояків,
А Аскольда разом з Діром
Вибирають на князів.