ОЛЕКСАНДР ОЛЕСЬ (ОЛЕКСАНДР КАНДИБА)

(1878-1944)

   Олександр Іванович Кандиба (псевдонім — Олесь) народився 5 грудня 1878 р. у м. Білопілля на Харківщині (тепер Сумщина) у родині хлібороба. Свої дитячі та юнацькі роки він провів на ме­жі Гетьманщини і Слобожанщини, у панському маєтку в селі Верхосуллі, який наймав його дід по матері. Він називав себе «дитиною степу», і вся краса вільного простору втілилась у його поезії. В 11 років хлопець залишився без батька.

Освіту він здобував у Білопільській чотирирічній школі, потім — у двокласному училищі. У 15 років вступив у сільськогосподарську школу в м. Деркач. У 1903 р. вступив до Харківського ветеринарного інституту. Займався самоосвітою, вивчив польську, сербську та болгарську мови.

У 1906 р. Олександр Олесь склав свою першу збірку віршів «З журбою радість обнялась», яку видав у Петербурзі в 1907 р. (у зв’язку з менш суворою цензурою). До неї не увійшли його ранні, незрілі поезії. Першу збірку захоплено привітав Іван Франко, назвавши Олександра Олеся «майст­ром віршової форми і легких, граціозних пісень».

Отже, Олександр Олесь зразу постав перед читачем в усій силі свого поетичного слова. На­ступні збірки виходять у 1909 р., 1911 р., 1914 р., 1917 р. З появою його збірок Україна отримала нового поета-лірика, якого давно чекала українська поезія. Його вірші відповідали часові українсь­кого відродження.

У 1919 р. поет змушений був виїхати з України до Угорщини і залишився за кордоном назав­жди. Розлука з рідною землею тяжким болем виливається в його поезії. Олександр Олесь мріяв побачити Україну, але мрія його не здійснилася. «Вигнанець», як він себе називав, помер на чужині 22 липня 1944 р. у Празі, де й похований. Але його син, Олег Кандиба (псевдонім — Олег Ольжич), талановитий поет-патріот, продовжив справу, розпочату батьком.

Поезія Олександра Олеся наповнена тонким відчуттяіуі краси і багата на мотиви й почуття. Критики називають її поезією серця, у якій краса природи зливається з красою людської душі. Зве­ртається поет і до проблеми самотньої особистості, яка змушена вести вперед своїх сучасників, значно випереджаючи час. Особистість ця трагічна, не сприйнята іншими. Але справа її залишаєть­ся на землі, змінюючи дійсність. Олександр Олесь і сам не був сприйнятий сучасниками, загубив­шись між «народниками» та «неокласиками», які закидали йому то провінціалізм, то надмірну замилуваність чистою красою. Але ця поезія випробувана часом і сяє, як чисте золото.

Основні твори: збірка поезій «З журбою радість обнялась» (1907), драматичний етюд «По до­розі в Казку» (1910), поема «Княжа Україна» (1920), драматична поема «Ніч на полонині» (1941).