Аналіз «Чари ночі» Олександр Олесь

«Чари ночі» аналіз твору — тема, ідея, жанр, сюжет, композиція та інші питання розкриті в цій статті.

ПАСПОРТ ТВОРУ

Рід літератури «Чари ночі»: інтимна лірика, 

Жанр «Чари ночі»: романс,

Мотиви «Чари ночі»: захоплення красою життя і красою кохання, 

Віршовий розмір «Чари ночі»чотиристопний ямб.

Художні особливості «Чари ночі»: щоб вирішити ідейно-художній задум, поет вибрав кільцеву композицію твору, яка є важливим складником авторської концентрації почутті в, відтво­рення динаміки розгортання ліричного сюжету. Лірична оповідь у поезії складається з трьох суб’єктів: власне автора, ліричного героя і «ти», тобто адресата, умовного співрозмовника.

Ця поезія — заклик не забувати, що життя — мить, яка так швидко спливає, тому треба насолодитися кожним прожитим днем, кожною хвилиною. Ключовими у вірші є слова «Лови летючу мить життя!», «Гори! Життя — єдина мить, / Для смерті ж — вічність ціла», що символізують молодість, кохання, весну. Вірш побудовано на наскрізному паралелізмі «людина - природа». Автор використовує традиційні для любовної лірики образи, сим­воли: солов’ї, зорі, ніч, квіти. Передаючи красу кохання, поет уживає мета­фори («палкі обійми ночі», «бенкет весна справляє», «летять до хмар тума­ни», «свято радісне квіток»). Солов’ї, зорі, квіти — традиційні для любовної лірики і фольклору образи. Цим твір близький до народного.

Художній напрям, стиль «Чари ночі»модернізм: символізм.

Примітки: Поезія входить до збірки «З журбою радість обнялась». Вірш називають ше­девром української лірики. Він став популярною народною піснею («Смі­ються, плачуть солов’ї...»). Олександр Олесь у цій поезії відтворив власну філософію життя. Її сенс передано у словах «Лови летючу мить життя!», «Гори! Життя — єдина мить, / Для смерті ж — вічність ціла».

Поезія сповнена вітаїстичних (життєствердних) мотивів. Автор уславлює кохання, повнокровність людського буття. Життя прекрасне, проте швидко­плинне, і тому потрібно цінувати кожну його хвилину.

 

 

ОЛЕКСАНДР ОЛЕСЬ
ЧАРИ НОЧІ


Сміються, плачуть солов'ї
І б'ють піснями в груди:
"Цілуй, цілуй, цілуй її, -
Знов молодість не буде!

Ти не дивись, що буде там,
Чи забуття, чи зрада:
Весна іде назустріч вам,
Весна в сей час вам рада.

На мент єдиний залиши
Свій сум, думки і горе -
І струмінь власної душі
Улий в шумляче море.

Лови летючу мить життя!
Чаруйсь, хмелій, впивайся
І серед мрій і забуття
В розкошах закохайся.

Поглянь, уся земля тремтить
В палких обіймах ночі,
Лист квітці рвійно шелестить,
Траві струмок воркоче.

Відбились зорі у воді,
Летять до хмар тумани...
Тут ллються пахощі густі,
Там гнуться верби п'яні.

Як іскра ще в тобі горить
І згаснути не вспіла, -
Гори! Життя - єдина мить,
Для смерті ж - вічність ціла.

Чому ж стоїш без руху ти,
Коли ввесь світ співає?
Налагодь струни золоті:
Бенкет весна справляє.

І сміло йди під дзвін чарок
З вогнем, з піснями в гості
На свято радісне квіток,
Кохання, снів і млості.

Загине все без вороття:
Що візьме час, що люди,
Погасне в серці багаття,
І захолонуть груди.

І схочеш ти вернуть собі,
Як Фауст, дні минулі...
Та знай: над нас - боги скупі,
Над нас - глухі й нечулі..."
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Сміються, плачуть солов'ї
І б'ють піснями в груди:
"Цілуй, цілуй, цілуй її -
Знов молодість не буде!"