Критика «Чари ночі» Олександр Олесь

     Олександр Олесь — один з найталановитіших співців кохання, пристрасті, радості від земної любові закоханої людини. Його вірш «Чари ночі» став однією з найулюбленіших у народі пі­сень «Сміються, плачуть солов’ї». І не дивно: за жанром цей твір — романс.

«Життя — єдина мить, / Для смерті ж — вічність ціла». Справді, життя пролітає, як одна мить. За щоденними турботами людина не встигає рахувати не те що дні, а й роки. Треба робити все, щоб не прожити життя марно, щоб залишити по собі гарну пам’ять нащадкам.

Весна — час, коли природа пробуджується від зимового сну. Люди, зачаровані красою онов­леної природи, прагнуть співати, любити і жити, вливши свій струмінь життя «в шумляче море». Поет підкреслює, що навіть природа хоче допомогти закоханим. Солов’ї попереджують, що моло­дість у людини буває лише раз, так само, як і раз буває справжнє кохання, тому треба ловити кож­ну мить, насолоджуватися хвилинами щастя. Отже, краса життя, краса кохання — понад усе. Такий провідний мотив твору.

Продовжуючи народнопісенну традицію, поет будує вірш на наскрізному паралелізмі «люди­на - природа». Численні персоніфікації підкреслюють злитість природи й людини у прагненні жи­ти, кохати й бути щасливим. Проступає в поезії традиційний для митця контраст («Гори! Життя єдина мить, / Для смерті ж — вічність ціла»). Він особливо підсилює, загострює спалах радості, кохання.

 

ОЛЕКСАНДР ОЛЕСЬ

ЧАРИ НОЧІ

Сміються, плачуть солов'ї
І б'ють піснями в груди:
"Цілуй, цілуй, цілуй її, -
Знов молодість не буде!

Ти не дивись, що буде там,
Чи забуття, чи зрада:
Весна іде назустріч вам,
Весна в сей час вам рада.

На мент єдиний залиши
Свій сум, думки і горе -
І струмінь власної душі
Улий в шумляче море.

Лови летючу мить життя!
Чаруйсь, хмелій, впивайся
І серед мрій і забуття
В розкошах закохайся.

Поглянь, уся земля тремтить
В палких обіймах ночі,
Лист квітці рвійно шелестить,
Траві струмок воркоче.

Відбились зорі у воді,
Летять до хмар тумани...
Тут ллються пахощі густі,
Там гнуться верби п'яні.

Як іскра ще в тобі горить
І згаснути не вспіла, -
Гори! Життя - єдина мить,
Для смерті ж - вічність ціла.

Чому ж стоїш без руху ти,
Коли ввесь світ співає?
Налагодь струни золоті:
Бенкет весна справляє.

І сміло йди під дзвін чарок
З вогнем, з піснями в гості
На свято радісне квіток,
Кохання, снів і млості.

Загине все без вороття:
Що візьме час, що люди,
Погасне в серці багаття,
І захолонуть груди.

І схочеш ти вернуть собі,
Як Фауст, дні минулі...
Та знай: над нас - боги скупі,
Над нас - глухі й нечулі..."
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Сміються, плачуть солов'ї
І б'ють піснями в груди:
"Цілуй, цілуй, цілуй її -
Знов молодість не буде!"