Над штормом, над шабельним зблиском, 

Над леготом теплим в житах 

Гойдається вічна колиска 

Маятником Життя; 



Життю — ні кінця, ні начала. 

І вічно по колу землі: 

Комусь — лебеді від’ячали, 

Комусь — ще сурмлять журавлі. 



Один передбачливо очі 

Прикрив ще за крок від межі, 

Ввійшовши клітиною ночі 

Тихенько: чи жив, чи й не жив? 



А інший — на кроки не міряв: 

Летів, і гримів, і... згорів, 

І люди відкрили в сузір’ях 

Зіницю нової зорі. 



Коли б загадали: — Хочеш, 

Одне лише слово твоє — 

І вища — лаврова! — почесть 

Чоло твоє обів’є, — 



Я б вибрав найвищу почесть: 

У чистім і чеснім бою 

На чорному мармурі ночі 

Зорю записати свою! 



Критика, коментарі до твору, пояснення (стисло) 

Іде життя, змінюються покоління. І хоч усе, як кажуть, у Божій волі, людині надається вибір — як жити, що цінувати у житті. А якщо вона вибрала, то й несе відповідальність за це. Як і для Т. Шевченка, для сучасного поета Б. Олійника неприйнятні байдужість, споживацьке ставлення до життя. Для нього найвища почесть— "у чистім і чеснім бою" здобути щось корисне для свого народу, для своїх нащадків. І він не хоче міняти свої переконання, свою любов ні на лавровий вінок слави, ні на багатство й достаток. 

Корисні матеріали: