ШЯКУНТАЛА

                                  Все нижче сонце потойбіч дороги,
                                  А тут, в тиші, ростуть платани скраю,
                                  Смагляві і сухі дівочі ноги
                                  Дрібні сліди у пилі залишають.
                                   
                                  Гарбу двокоду тягнуть до оселі
                                  Бики слухняні, і минають люди,
                                  А у лісах пустельники веселі
                                  Ще й досі відають блаженства й чуда.
                                   
                                  В твоїх очах вся мудрість незглибима.
                                  Ходім, хай спробую, закутий,
                                  Своїми недовірами-очима
                                  Її до дна пізнати і збагнути.