Перейти до Вікіпедії

Тодось Осьмачка, Осьмачка Теодосій Степанович (4 (16) травня 1895, Куцівка на Черкащині — 7 вересня 1962, Нью-Йорк, США) — видатний український письменник, поет, прозаїк, що творив у дусі символізму та неоромантизму. Перекладач (переважно В. Шекспір). Член Асоціації Письменників (Аспис) та«Ланка» (МАРС).

Тодось Осьмачка свою особисту трагедію виводив із драматичної долі України й беззастережно пов'язував свої муки й страждання із фатальною залежністю митця від історичної долі його народу. 

      У першій книжці поезій «Круча», яка з'явилася друком 1922р., молодий поет здобувається окремими віршами, хоча їх було у збірочці всього десять, на розкуте, підсилене символістською поетикою самовираження. Він — у стихії величних, планетарних зрушень, в які втягнуто сонце, моря, віки, народи... 
      «Серед нашого поетичного молодняку Осьмачка являє, може, одну з найбільш надійних сил», — писав С. Єфремов у «Історії українського письменства». У збірці «Круча» критика привабила «нерозгадана глибінь образів і разом з тим блискуча народна мова та епічний стиль дум з чисто народними способами...» 
      Перші вірші Осьмачки народжувалися рано — ще в дитинстві, в атмосфері сільської природи, народних повір'їв, переказів, легенд, казок — у тому світі реального й уявного, який спонукає до фантазування, до мислення, до поезії. Т. Осьмачка з цим казково-легендарним світом дитинства не розлучався все своє життя. 
      Як поет Т. Осьмачка формувався в творчій атмосфері винятково плідного для української літератури й мистецтва п'ятиріччя — 1917—1922 pp. Хай він не бував на зборах «Музагета» на квартирі художника й мистецтвознавця Михайла Жука в Києві, хай він із запізненням гортав видрукований в 1919p. великий фоліант альманаху «Музагет», що став сенсацією в літературно-мистецьких колах, як пише Ю. Лавріненко, але його не могли не захопити поривання молодих українських митців до світових висот символістської поезії. Це була епоха «Сонячних кларнетів» (1918), «Замість сонетів і октав» (1920) Павла Тичини, художньої групи «Біла студія», головного альманаху символістів «Музагет», а також таких відомих у мистецькому розвої інших журналів та альманахів. 
      Тодося Осьмачку символізм приваблював «як поезія відтінків, натяків, що шукає суто емоціонального впливу на читачів, що намагається стерти межі між поезією і музикою, не даючи слів-назв речам, а закорінюючи лише «ідею» про них, символізм Верленів і Маллярме, символізм Тичини доби «сонячних кларнетів». Та поетика символізму не домінує в його ранній поезії — переважає ліризм, підсилений імажиністською гіперболізацією образів. 
      У 1925p. виходить друга книжка поезій «Скитські вогні», яку можна було б назвати гімном українському степові: 
Гей, степе мій, 
підпер ти ріками моря, 
щоб не схитнулися вони 
на ниви хлібороба… 
Ти запалив дзвінкі вогні 
великих сизих рос, 
що з ранків падають на обрій — 
на вічний твій покос… 
      Поет прагне образно простежити історичний шлях України — пройти «по шляху віків» і таким чином усвідомити, куди ж летить новий вік і як буде стелитися доля українського народу. У вірші «На Ігоревому полі», написаному в 1923р., Осьмачка майстерно «реконструює» оповідний лад народної балади, створюючи новітню легенду-плач Ярославни: 
На голі майдани вийшла молодиця, 
поставила сина там у кривавиці, 
з мукою гукнула: «Ллє кров без упину!.. 
Не покинь закляту, розп'яту країну!..» 

Сторінка 1 з 2 Показати всі сторінки << На початок < 1 2 > У кінець >>