Сонет – Тодось Осьмачка

СОНЕТ

Коли німують людські живі душі,

тоді і роси кам’яніють на зелі,

а очі в молоді, немов од суші,

мертвіють, облітають навесні.

Того, душе, на світляних розгонах,

свої прозорі вікна розтворяй

і випускай слова на землю чорну,

де клекотять, мов казани, моря,

щоб голосно садами зворушили

на дальніх берегах твої слова,

і сонце галасом живим зустріли

удосвіта на тисячі човнах,—

щоб роси бризнули, та тільки не камінні,

на ниву радощів, і праці, і терпіння!

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: