СМЕРЕКИ

В пень загнана сокира татова
По топорище.
Смереки в наляку - задихані -
Тікають вище.

Пила, як риба, прогинається
В кільце зубате.
А батько: - Ну, показуй дерево
Котре зрубати?!

Я розглядаюсь, мов на ярмарку;
Я вибираю.
Здається, краща та смеречина,
Котра не скраю.

- Ось найстрункіша! - Ні, мій
    хлопчику,
Шкода стрункої!
- Тоді та гарна, що виблискує
В сріблястій хвої!

- Тієї жаль! - Тоді та смалена,
В мохах від споду!
- Е ні, небоже, тим сподіємо
Велику шкоду!

- Тоді та чорна, перекручена
В смолі, як дратва!
- Тієї жалко! Підростатиме,
Та й буде платва.*

- А та, що ніби свічка скривлена
Із парастасу!**
- Е ні, вона ще буде рівною,
Дай тільки часу!

Так ми ходили між смереками,
Смішні злодії.
Гайда додому - та подумаєм,
Прийдем з неділі!..

Минуло сорок літ. Послухайте -
Шумить живиця,
Співає сонце, як відданиця,
А вітер гзиться.

Чого ж мені на цьому падолі***
Так сумнувато?
Стоять смереки та й питаються:
А де твій тато?!

* Платва - зрубаний стовбур великого 
дерева (діалектн.)
** Парастас - заупокійна відправа.
*** Паділ - невелика долина.