Цитьте, вітри! Цитьте, буйні!
В лузі не гудіте! 
Моє горе лягло спати,
Так не побудіте. 
Ох, заснуло воно в серці,
Як в норі гадюка;
Наче легше мені стало,
Наче менше мука. 
Цитьте, вітри! Цитьте буйні!
Горя не будіте!
Дайте мені, молодому,
Хоч на час спочити! 
Бо те горе нескінченне,
Боже, надоїло;
Чую, серденько від його
В крові закипіло. 
Що ж те горе колихало,
Від чого заснуло? 
Мабудь, мила чорнобрива
К серцю пригорнула? 
Сеї ласки я не знаю,
В сьому не кохаюсь:
Коли тяжко мені стане, 
К дубу пригортаюсь! 
Моє горе, моє люте
Вздохи колихали; 
Сльози, пісні жалісливі 
Його присипляли. 
Уморили моє горе 
Не жарти дівочі: 
Ох, вибили його з сили 
Безсоннії ночі. 
Цитьте ж, вітри, не гудіте, 
Нехай йому спиться! 
Мука мені, як проснеться: 
Душа розболиться! 
Ой, загули буйні вітри,
Похилились лози: 
Чую, горе моє встало: 
Ой, де ж мої сльози?