ТИХА ЕЛЕГІЯ


Коли мене питають: «Любиш ріки,

річки, і річечки, і потічки?» —

відмовчуюсь: вони в мені навіки,

а для мого народу на віки...



Коли мене запитують: «Народу

чи зможеш прислужитись, як і де?» —

мовчу: на ясні зорі, на тихі води

хай випадкове слово не впаде...



Коли мене питають: «Любиш землю,

степи, озера, яблуні в саду?» —

я знов мовчу: від них не відокремлю

себе й тоді, як в землю перейду...



Коли мене питають: «Рідну мову

чи зміг би поміняти на чужу?» —

моя дружина сину колискову

співає тихо... Краще не скажу...

Коли мене питають: «Україну

чи зможеш ти забуть на чужині?»

кричу: «Кладіть отут у домовину

живим!.. Однаковісінько мені...»



Коментар

Елегія — це жанр у ліриці, означає — сумна, журлива пісня. У В. Підпалого це ще й «тиха елегія». Тому що про любов до батьківщини не треба кричати, багато говорити, краще це доводити ділом. Ліричний герой поезії «Тиха елегія» саме так і чинить: не відокремлює себе від своєї землі, не може проміняти її на привабливу чужину, а дружина співає його синові колискову рідною мовою... Вірш побудований у формі питань і відповідей. І якщо спочатку ліричний герой «відмовчується», «мовчить», то на питання, чи зможе забути Україну на чужині, «кричить» та відповідає словами Т. Шевченка: «Однаковісінько мені...» Тобто йому байдужа власна доля, тільки була б його Україна.