Завантажити материал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Oleksandr_pidsuha_kanadskiy_zoshit.docx)Oleksandr_pidsuha_kanadskiy_zoshit.docx38 Кб489
Скачать этот файл (Oleksandr_pidsuha_kanadskiy_zoshit.fb2)Oleksandr_pidsuha_kanadskiy_zoshit.fb256 Кб336

 

Підсуха Олександр

Канадський зошит 

 

День перший

 

Дістатись від Дніпра на літаку

До Фрейзера чи, скажем, Ніагари —

Це все одно, що із мого села

В село сусіднє — на волах ледачих.

 

Я в піднебессі. Поміж хмар — озера.

Хтось каже: — Атлантичний океан. —

Невже це він? Не схаменувся навіть,

Як зникнув десь так званий Атлантичний,

І я ступив на другий бік землі.

 

Я втратив єдність простору і часу.

Змішалось все. Сум'яття у мені.

В чужому опинившися просторі,

Я ще у часі нашому живу.

 

Прокинувся оце о першій ночі,

Коли якраз у Києві світає.

Заснути б ще хоч на якусь годину,

Та сон не йде, бо в Києві вже день.

А за вікном — капіталізм. І ніби

Уже і тут світати починає

З різницею, мабуть, годин на вісім.

Вона й дається нині узнаки.

І щоб мені ввійти у час тутешній,

Освоїтися в їхньому просторі,

Годин на вісім мушу й я відстать.

Лише на вісім. Чуєте, на вісім!

 

День другий

 

Є чарівна якась принада

У твоїм індіанському імені.

Ключ до серця твого, Канадо,

Поможи віднайти мені.

Є в тобі і саксонська поважність,

І слов'янська незаймана ніжність.

Всіх вражає твоя неосяжність,

Всіх чарує твоя білосніжність.

Є ж у мене бажання-потреба

Подивитися зблизька на тебе.

Заодно і на себе, Канадо,

У твоє подивлюся свічадо.

Я від отчого рушив порогу,

Повен сили, добра і терпіння.

Що узяв я з собою в дорогу?

Я узяв лише чисте сумління.

Це найлегше. Не давить на плечі.

Це й найважче. Під силу не кожному.

Бо не всяк його в пору тривожну

Пронесе крізь житейські хуртечі.

 

Я вдивляюся в очі Канади,

Я шукаю в них правди-розради

Не рожевої і не сірої,

Правди справжньої,

Правди щирої.

 

День п'ятий

 

Готель як готель. З кафе, рестораном, швейцарами, пилососами. Дія відбувається в кафе. За столиком п'ємо каву: синьоока жінка і я. Три дні вона «штурмує» мій телефон і не застає мене. Сьогодні застала... Просить хоч би хвилинного побачення. Маю вільної півгодини. Даю згоду.

 

С и н ь о о к а  ж і н к а.  Даруйте... Ви повинні мене вислухати. Ні, що я кажу? Я хочу слухати вас. Розкажіть про Україну. Все-все. Як люди живуть? Що думають?

Я.  На рідній землі живуть, дніпровим повітрям дихають, нові стежки топчуть, та все пряміші і пряміші...

С и н ь о о к а  ж і н к а.  Я так і знала. Ви можете зрозуміти мене? Скажіть — можете? Вивезли мене батьки, не було й дванадцяти. У школі вчилась, рідною мовою. Все своє, наше. А батьки кинули все це і поїхали. А чого? Тепер каються. А я при чому? Скажіть, ще співають на Україні?

Я.  Хто вміє — співає.

С и н ь о о к а  ж і н к а.  Я так і знала. Двадцять років не чула на вулиці співу дівочого. Прошу вас, напишіть пісню про наші переживання.

Я.  Які ж у вас переживання?

С и н ь о о к а  ж і н к а.  Коріння моє там, де я народилась. Чого я тут? Почуваю якусь вину, хоч і не винна. Не було ж і дванадцяти...

Я дивлюсь на годинника: мені пора.

Жінка встає, вибачається.

— Поцілуйте за мене рідну землю.

Прощаємось. У синіх очах дрижать сльози.

 

* * *

 

Пані Галино, їй-богу, дивно!

Яка ви пані? Чому ви пані?

Ваш батько ходить не у жупані,

І мати ваша — панам не рівня.

А ви ж собою така цікава.

Вп'ялися очі у мене сині.

Сторінка 1 з 9 Показати всі сторінки << На початок < 1 2 3 4 5 6 7 8 9 > У кінець >>