Сергій Плачинда - Космоград

Завантажити матеріал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Sergiy_plachynda_kosmograd.docx)Sergiy_plachynda_kosmograd.docx58 Кб554
Скачать этот файл (Sergiy_plachynda_kosmograd.fb2)Sergiy_plachynda_kosmograd.fb289 Кб596

 

Сергій ПЛАЧИНДА

КОСМОГРАД

 

 

1. На ракетодромі

 

Ще тільки почало благословлятися на день - посвітліли обрії за придніпрянськими луками, прошуміла зграйка крижнів, - а вже голубий комфортабельний автобус “Львів” м΄яко загальмував посеред саду біля двоповерхового пластмасового будинку.

- Ану, екскурсанти космосу, на профілактику! - весело скомандував аспірант Бекекечко й поспішив до дверей.

...Лоскітливий душ, тепла ванна з рожевою, напахченою травами й ліками водою. Смачний сніданок у тихому купе, й ось гуртківці Лелеківської школи - невеличка група найзагартованіших восьмикласників - уже надворі. Легкі зручні костюми облягають постаті. Хлопці зачудовано розглядають один одного. Такі всі невпізнанні, незвичні. На животі, на колінах - гумові камери. З камер визирають патрубки. Переглядаються мандрівники: щось нове, незнане, загадково-страшнувате повіяло від цієї незвичної вдяганки.

- Звикайте, любі  мої. Це легкі аварійні костюми. При перевантаженнях в оті гумові камери автоматично нагнітатиметься стиснене повітря. В свою чергу камери оберігатимуть живіт, ноги, не дадуть скупчуватись крові в небезпечних місцях.

Бекекечко ляснув по кишенях гімнастьорки й витяг годинника:

- Час у дорогу.

Ватагою вийшли з саду й зупинилися вражені: перед ними - скільки сягало око - лежало зелене-зелене поле. Де-не-де біліли бетонні майданчики. А вдалині, на тлі Дніпрового плеса й ніжно-рожевих вранішніх заграв, стриміли в небо сизувато-білі ракети. Сталева шеренга, могутня срібляста колонада.

Гуртківці з завмиранням серця дивилися на ці казково величні сигари. Он короткі дужі крила... Он написи “Полтава”, “Юнка”. Біля ракет - ажурні пускові башти. І ні душі. Тільки ген-ген на другому кінці поля - група вертольотів, вантажні машини, потужні тягачі й велетенські платформи для перевезення ракет. Якісь склади... А ось поблизу, біля легкової, - група людей.

Далеко за Дніпром біліють села, лине перегук пароплавів.

- Оце і весь ракетодром “Україна-1”, друзі мої, - урочисто оголосив Бекекечко. - Стартові майданчики віддалені від садів, і лісу, щоб при зльоті не загорілись дерева... А там, далі, понад Славутичем, широке поле для приземлення. Міжпланетні кораблі монтують прямо тут. На крайньому від нас, “Полтаві”, ми й вирушимо в заатмосферні мандри. А ось і пілот йде нам назустріч. Бачите, який велетень.

- Наші пасажири? Перші космічні туристи? Здрастуйте! - ще здалеку загукав пілот. Він міцно потис руки гуртківцям.

- Не лячно, товариші космонавти? - пілот скубнув за чуба Оверка, ляснув по плечу Грицька. - Еге, та це хлопці не з лопуцька!..

Біля легкової машини Бекекечко - командир експедиції - уважно переглянув акти технічної інспекції, контрольні документи. Простим, буденним жестом поклав до нагрудної кишені якісь квитанції. Підморгнув гуртківцям:

- Хоч би не розгубити в космосі накладних. Бо без розписок тоді й на Землю не вертайся - це вам не яка-небудь - небесна канцелярія!

Ще кілька хвилин - і космонавти біля “Полтави”. Задирають голови, поглядають на ракету. Тиша... Чути тільки, як за Дніпром заповзято співають півні, а десь далеко, в шелюгах, мирно й буденно кує зозуля. Все це вплинуло на гуртківців заспокійливо, миротворче.

Тимчасом пілот, скочивши на залізобетонний майданчик, пружно й легко поліз по трапу пускової башти.

- Ну, хлопці, гайда нагору, - весело гукнув Бекекечко, немовби мали лізти на якесь горище.

Першим почав підійматись Оверко, за ним Грицько та інші. Останнім - командир космічного корабля.

- Енергійніше, пасажири.  Пілот уже в кабіні... Отак, отак... Учора ракету завантажили з гелікоптерів, ну, а нам перед польотом корисніше розім΄ятись...

Через хвилину хлопці з цікавістю озиралися: вони вже на борту космічного корабля! Грицько навіть ногою притупнув. Мабуть, хотів переконатися в міцності підлоги.

- Ось тут, у цих шафах, зберігаються космічні скафандри, спеціально для вилазки в космос. - Бекекечко натис чорненьку кнопку - й пневматичні дверці однієї з шаф відчинилися. Гуртківці відсахнулись: у заглибині чорніло якесь сталеве чудовисько з скляною головою.

- Оце і є космічний скафандр. Одягнемо його, коли пришвартуємось до нашого космічного порту. А тепер по місцях! 

Бекекечко енергійно поліз по обшитих шкірою скобах, гуртківці - за ним. Крізь кварцові перегородки виднілись штабелі пластмасових ящиків, рулони тонкої сталі, гранчасті балони.

- Тут аварійний люк, запасні костюми, - показав Бекекечко. - Праворуч - компресори, вентиляційні пристрої , а он - кабелі від сонячних батарей, резервні акумулятори...

Та гуртківці не встигли роздивитися, бо командир, відкриваючи над головою люк, урочисто вигукнув:

- А ось і наші покої - пасажирський салон.

Мандрівники опинились у голубій, залитій світлом кабіні, з масивною колоною в центрі.

- Стержень ракети, - пояснив Бекекечко, - основа сталевої рами космічної ракети. А то наші сідала.

Гуртківці обернулись і побачили біля ілюмінаторів, на кронштейнах, велетенські крісла - цілі ліжка з гніздами для рук, ніг та голови, з петлями й поясами.

Напроти тьмяно відсвічували матові телеекрани, поблискували загадкові прилади.

- Ознайомимось швиденько з нашою кают-компанією, і - по місцях, - сказав Бекекечко. - Пілот сидить отам, над головами, у своїй рубці, й чекає...

Гуртківці заходились оглядати кабіну.

Потім Бекекечко повлаштовував хлоп'ят у кріслах, церемонно звернувся до них:

- Дорогі пасажири! Біля кожного з вас - невеличка пластмасова шафа, вмонтована у стіну. Відчиніть дверці. Бачите - там астрокостюми. Вони призначені спеціально для старту. Адже під час зльоту наше тіло стане в десятки разів важчим. Тобто, на кожного з нас раптово звалиться могутній невидимий тягар. Це й буде перевантаження, що виникає внаслідок раптового прискорення. Левину  частину  ваги приймуть на себе астрокостюми.

Бекекечко проінструктував гуртківців, як одягати й скидати важкі скафандри. Через півгодини в просторих кріслах-гніздах лежали не верткі хлопчаки, а громіздкі гумово-металеві велетні з броньованими щитами на грудях та сріблясто-матовими ковпаками на голові. Від клапанів тягнулись еластичні труби та кабелі. Бекекечко допомагав юним космонавтам закріпитись у кріслах. Його голос бадьоро звучав у навушниках:

- Як дихається? Чудово? Усі почувають себе добре? Гаразд. Незабаром старт. В цих скафандрах ми перебуватимемо недовго, 5-6 хвилин. У космосі, коли замовкнуть двигуни, зникне перевантаження, ми роздягнемось. Проте й там вони мусять бути весь час під рукою. На першу мою вимогу ви, друзі, повинні негайно одягтися в рятівну уніформу. Команда моя може пролунати тоді, коли випадково мікрометеорит прониже наскрізь обшивку, захисні щити ракети, і в непомітний для людського ока отвір почне витікати дорогоцінний кисень.

Які ж ознаки пошкодження кабіни чи вентиляції? Перш за все членів екіпажу охоплює кисневий голод. Це відчуття дуже добре відоме альпіністам, які здіймаються на гірські вершини без кисневих балонів. Киснева недостатність впливає насамперед на нервову систему, на людський мозок. Людину охоплює збудження, мов після доброї чарки: різкі й швидкі рухи, піднесений настрій, переоцінка своїх можливостей, тобто в ці хвилини їй і космос по коліна. Дуже небезпечний стан, особливо для пілотів. При такому сп΄янінні можна натворити багато лиха, бо в корі головного мозку відсутні гальмівні процеси. Вдавана бадьорість триває, однак, недовго. Вона раптово змінюється хандрою, байдужістю і неміччю. Людину охоплюють лінощі, сонливість, погіршується зір, важко навіть руку піднести до чола. А оскільки повітря витікає в космічну безвість надто швидко, то й тиск падає прискорено. Відтак наступає завершальна стадія кисневого голоду - висотна газова емфізема. Утворюються величезні пухлини, неймовірно розбухає все тіло. З΄являється біль, людина непритомніє і, нарешті, вмирає.

Настала пауза. Але Бекекечко лукаво підморгнув хлопцям і весело сказав:

- Ну, це я вас для порядку полякав трохи. А взагалі можете не хвилюватись. Автомати на “Полтаві” працюють бездоганно, а попадання метеорів малоімовірне.

Отож, увага! Наближаються останні хвилини. Момент зльоту розрахований до тисячної частки секунди. Всьому екіпажеві приготуватися до старту. Егей, Остапе, як там у вас?

- Герметизація ідеальна, - загримів бас пілота в навушниках. - Автомати в порядку, тиск - у нормі. Готово!

Спалахнули зелені лампочки, загули вентилятори. Всі завмерли.

 

 

2. Старт

 

І ось вибух, неймовірний струс, потемніння. Вдарило в груди, невидимі лещата обхопили тіло. Кожному здалося, що ракету рознесло на цурки й екіпаж, привалений багатотонними уламками, летить у безодню.

Незборима, таємнича сила, мов свинець, налягала на тіло, душила, аж тріщав мозок. Забивало дух, ставало млосно. Бухала кров у скронях - от-от луснуть артерії.

Оверко хотів підняти руку чи повернути голову в ковпаку. Ні, неспроможний.

“Це перевантаження”, - заспокоював себе хлопець. Але дихати ставало все важче й важче, перед ним попливли жовті плями, потемніло в очах... “Помираю, мене розчавило,” - майнуло в голові, і в ту ж мить юний космонавт поринув у темінь.

Коли він розплющив очі, його вразила легкість, що відчувалась у всьому тілі. Ба, він навіть висів у повітрі, здійнявшись на якісь міліметри над кріслом. А поряд хтось, здається Грицько, вилетівши із сідала, кумедно дригав ногами й безладно розмахував руками.

“Що це зі мною? Що робиться в кабіні?”

У навушниках залунав рідний голос:

- Обережно. Ми вийшли на орбіту. Настала невагомість. Притримуйтесь за крісла і скидайте свої броньовані кожухи. Нічого паритися. Складайте їх акуратненько в шафи... Грицьку, ти довго вертітимешся? Диви, яке сальто виробляє, наче цирковий акробат. Хапайся за кронштейн, он, біля голови. Підтягуйся... молодець. Роздягайтеся швиденько, любі мої, відсапуйтесь.

І ось гуртківці знову в легких аварійних костюмах. Бекекечко натиснув важіль - і спинки крісел піднялися. Всі опинились у сидячому положенні.

- Отак і буду за вами доглядати, як за немовлятами. Не ворушіться, - посміхається Бекекечко. Обережно, тримаючись за нікельовані бильця, він ступає від крісла до крісла, перевіряє пульс, зазирає кожному в очі.

На схвильованих обличчях юних космонавтів з΄являються кволі посмішки.

- Любі мої, п΄ять хвилин того зльоту, п΄ять хвилин перевантаження, а ви наче три дні не їли, ніби кількатонні валуни з місця на місце перетягували... Змарніли, схудли. Ну, нічого! Приходьте швидше до пам΄яті та закусимо, поповнимо сили.

Оклигавши, хлопці заходилися споживати страву.

- Перший сніданок у космосі, - смачно облизуючись, сказав Оверко.

- Хто хоче води, - звернувся до всіх Бекекечко, - той може скористатися баклажкою із соскою. Вона  міститься в спеціальній кишені, праворуч  крісла. А біля декого соски визирають  прямо із стіни. Прикладайтесь, як телятка, і смокчіть... Воду пити із склянки немислимо. Ось дивіться, що воно виходить.

Бекекечко відгвинтив баклажку й підставив чашечку. Але струмінь води не поливсь у посудину, а повис на якусь мить біля шийки баклажки. Потім поплив убік. Всі зачаровано дивились на прозору водяну кульку, що кружляла над головами.

- От фокус, - сказав Оверко й простягнув руку до сріблястого м΄ячика, що вмить лопнув, як бульбашка. Вода полилась по рукаві гуртківця.

- Тепер зрозуміло, друзі, чому замість ложки ми використовуємо соску? Отож бо й є. Вмиватися ми будемо мокрою губкою. Запасів води у нас багато, ми їх веземо для монтажників Космограда. Але на складах нашої ракети ви не знайдете звичайних бачків. Воду й кисень ми навантажили у вигляді перекису водню. Це дало можливість зменшити об΄єм кисневих баків. Під час розкладу перекису водню на воду й кисень виділятиметься велика кількість тепла, що огріватиме житло космонавтів. Отже, хімія принесла подвійну вигоду: і місце зекономила, й запаси необхідних речовин збільшила. Ми маємо в достатній кількості й повітря, й води, й тепла....

Бекекечко уважно поглянув на прилади й присвиснув:

- Доки ми снідали, наша “Полтава” пройшла понад 30 тисяч кілометрів.

Він крутнув біля одного телевізора ручку - і на екрані з΄явилася велетенська куля.

- Земля! - вихопилось у гуртківців.

- Вона, наша рідна. Фантасти розписували, як ото астронавти вгадуватимуть із космічної висоти материки, моря, річки. А воно, бачите, хмари, курява, товща атмосфери застеляє усе. Клубок із хмар, туманна куля... Та погляньмо у вікна, будемо берегти енергію.

Бекекечко вимкнув телевізор і натис на кнопку. Піднялися штори на ілюмінаторах.

В каюту проникло сонячне світло.

Зорі, Сонце, Земля висіли нерухомо, наче якісь декорації чи макети.

Сторінка 1 з 3 Показати всі сторінки << На початок < 1 2 3 > У кінець >>

Пошук на сайті: