Завантажити материал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Sergiy_plachynda_kosmograd.docx)Sergiy_plachynda_kosmograd.docx58 Кб418
Скачать этот файл (Sergiy_plachynda_kosmograd.fb2)Sergiy_plachynda_kosmograd.fb289 Кб429

 

Сергій ПЛАЧИНДА

КОСМОГРАД

 

 

1. На ракетодромі

 

Ще тільки почало благословлятися на день - посвітліли обрії за придніпрянськими луками, прошуміла зграйка крижнів, - а вже голубий комфортабельний автобус “Львів” м΄яко загальмував посеред саду біля двоповерхового пластмасового будинку.

- Ану, екскурсанти космосу, на профілактику! - весело скомандував аспірант Бекекечко й поспішив до дверей.

...Лоскітливий душ, тепла ванна з рожевою, напахченою травами й ліками водою. Смачний сніданок у тихому купе, й ось гуртківці Лелеківської школи - невеличка група найзагартованіших восьмикласників - уже надворі. Легкі зручні костюми облягають постаті. Хлопці зачудовано розглядають один одного. Такі всі невпізнанні, незвичні. На животі, на колінах - гумові камери. З камер визирають патрубки. Переглядаються мандрівники: щось нове, незнане, загадково-страшнувате повіяло від цієї незвичної вдяганки.

- Звикайте, любі  мої. Це легкі аварійні костюми. При перевантаженнях в оті гумові камери автоматично нагнітатиметься стиснене повітря. В свою чергу камери оберігатимуть живіт, ноги, не дадуть скупчуватись крові в небезпечних місцях.

Бекекечко ляснув по кишенях гімнастьорки й витяг годинника:

- Час у дорогу.

Ватагою вийшли з саду й зупинилися вражені: перед ними - скільки сягало око - лежало зелене-зелене поле. Де-не-де біліли бетонні майданчики. А вдалині, на тлі Дніпрового плеса й ніжно-рожевих вранішніх заграв, стриміли в небо сизувато-білі ракети. Сталева шеренга, могутня срібляста колонада.

Гуртківці з завмиранням серця дивилися на ці казково величні сигари. Он короткі дужі крила... Он написи “Полтава”, “Юнка”. Біля ракет - ажурні пускові башти. І ні душі. Тільки ген-ген на другому кінці поля - група вертольотів, вантажні машини, потужні тягачі й велетенські платформи для перевезення ракет. Якісь склади... А ось поблизу, біля легкової, - група людей.

Далеко за Дніпром біліють села, лине перегук пароплавів.

- Оце і весь ракетодром “Україна-1”, друзі мої, - урочисто оголосив Бекекечко. - Стартові майданчики віддалені від садів, і лісу, щоб при зльоті не загорілись дерева... А там, далі, понад Славутичем, широке поле для приземлення. Міжпланетні кораблі монтують прямо тут. На крайньому від нас, “Полтаві”, ми й вирушимо в заатмосферні мандри. А ось і пілот йде нам назустріч. Бачите, який велетень.

- Наші пасажири? Перші космічні туристи? Здрастуйте! - ще здалеку загукав пілот. Він міцно потис руки гуртківцям.

- Не лячно, товариші космонавти? - пілот скубнув за чуба Оверка, ляснув по плечу Грицька. - Еге, та це хлопці не з лопуцька!..

Біля легкової машини Бекекечко - командир експедиції - уважно переглянув акти технічної інспекції, контрольні документи. Простим, буденним жестом поклав до нагрудної кишені якісь квитанції. Підморгнув гуртківцям:

- Хоч би не розгубити в космосі накладних. Бо без розписок тоді й на Землю не вертайся - це вам не яка-небудь - небесна канцелярія!

Ще кілька хвилин - і космонавти біля “Полтави”. Задирають голови, поглядають на ракету. Тиша... Чути тільки, як за Дніпром заповзято співають півні, а десь далеко, в шелюгах, мирно й буденно кує зозуля. Все це вплинуло на гуртківців заспокійливо, миротворче.

Тимчасом пілот, скочивши на залізобетонний майданчик, пружно й легко поліз по трапу пускової башти.

- Ну, хлопці, гайда нагору, - весело гукнув Бекекечко, немовби мали лізти на якесь горище.

Першим почав підійматись Оверко, за ним Грицько та інші. Останнім - командир космічного корабля.

- Енергійніше, пасажири.  Пілот уже в кабіні... Отак, отак... Учора ракету завантажили з гелікоптерів, ну, а нам перед польотом корисніше розім΄ятись...

Через хвилину хлопці з цікавістю озиралися: вони вже на борту космічного корабля! Грицько навіть ногою притупнув. Мабуть, хотів переконатися в міцності підлоги.

- Ось тут, у цих шафах, зберігаються космічні скафандри, спеціально для вилазки в космос. - Бекекечко натис чорненьку кнопку - й пневматичні дверці однієї з шаф відчинилися. Гуртківці відсахнулись: у заглибині чорніло якесь сталеве чудовисько з скляною головою.

- Оце і є космічний скафандр. Одягнемо його, коли пришвартуємось до нашого космічного порту. А тепер по місцях! 

Бекекечко енергійно поліз по обшитих шкірою скобах, гуртківці - за ним. Крізь кварцові перегородки виднілись штабелі пластмасових ящиків, рулони тонкої сталі, гранчасті балони.

- Тут аварійний люк, запасні костюми, - показав Бекекечко. - Праворуч - компресори, вентиляційні пристрої , а он - кабелі від сонячних батарей, резервні акумулятори...

Та гуртківці не встигли роздивитися, бо командир, відкриваючи над головою люк, урочисто вигукнув:

- А ось і наші покої - пасажирський салон.

Мандрівники опинились у голубій, залитій світлом кабіні, з масивною колоною в центрі.

- Стержень ракети, - пояснив Бекекечко, - основа сталевої рами космічної ракети. А то наші сідала.

Гуртківці обернулись і побачили біля ілюмінаторів, на кронштейнах, велетенські крісла - цілі ліжка з гніздами для рук, ніг та голови, з петлями й поясами.

Напроти тьмяно відсвічували матові телеекрани, поблискували загадкові прилади.

- Ознайомимось швиденько з нашою кают-компанією, і - по місцях, - сказав Бекекечко. - Пілот сидить отам, над головами, у своїй рубці, й чекає...

Гуртківці заходились оглядати кабіну.

Потім Бекекечко повлаштовував хлоп'ят у кріслах, церемонно звернувся до них:

- Дорогі пасажири! Біля кожного з вас - невеличка пластмасова шафа, вмонтована у стіну. Відчиніть дверці. Бачите - там астрокостюми. Вони призначені спеціально для старту. Адже під час зльоту наше тіло стане в десятки разів важчим. Тобто, на кожного з нас раптово звалиться могутній невидимий тягар. Це й буде перевантаження, що виникає внаслідок раптового прискорення. Левину  частину  ваги приймуть на себе астрокостюми.

Сторінка 1 з 7 Показати всі сторінки << На початок < 1 2 3 4 5 6 7 > У кінець >>