Поезія та творчість Є. Плужника

В українську поезію середини 1920-х років Євген Павлович Плужник увійшов як співець гуманізму. Поезії його сповнені трагічного звучання: проповідям класової ненависті й безжаль­ному братовбивству він протиставляє ідею абсолютної цінності людського життя, протест проти бездумної революційної жорсто­кості. Поет прагнув конкретного гуманізму, зверненого до кож­ної людини, яка опинилася у вирі терору й репресій і була без­силою захистити свою честь, гідність, зрештою, саме життя. Ім’я Євгена Плужника далеко не всім відоме. І тому, що поет працював порівняно недовго, якихось 12 років, видавши всього дві книги віршів — «Дні» (1926) та «Рання осінь» (1927),— і тому, що за певних умов його ім’я майже 20 років не згадувалось. І лише коли в 1996 році вийшла з друку його збірка «Вибрані поезії», сучасники змогли гідно оцінити Євгена Плужника.

Поезія поета — явище надзвичайно складне, бо є у ній і віра, і сумніви, і печаль. Це лірика того інтелігента, що не без сумнівів та вагань приймав новий лад, нову ідеологію, нові форми й порядки життя. Творчий шлях починав Є. Плужник у самому розпалі занепадництва в суспільному та літературному житті, до того ж спадкова хвороба (туберкульоз) не настроювала на оптимістичний лад — і витворився поет такий, як він є. Разом із тим Плужник — поет сильний, оригінальний, мислячий, що нікого не наслідував і ні в кого не позичав ні слова, ні натхнення. Поет-філософ Плуж­ник розкриває протиріччя між метою і здобутком, між справжнім сенсом людського життя і його нікчемними зовнішніми виявами.

Збірка «Дні» відкривалася промовистим епіграфом з Тичини: «...Як страшно! Людське серце до краю обідніло», а також віршем, що був своєрідним творчим кредо поета, де бриніли віра й надія,— майбутнє буде сповнене праці, любові, віри:

Я знаю:                                                Не ця.

Перекують на рала мечі.                   І будуть одні ключі

І буде родюча земля —                     Одмикати усі серця.

Та при всьому тому в коротких мініатюрах збірки «Дні» є немало сумних, трагічних образів і картин, сповнених надриву й болю — як селянські сини гинули в революцію; до того ж тут немає уточнення — хто і за кого... У них відбився й суспільний настрій, і власні настрої хворого поета, який без особливого захоп­лення спостерігає сучасне та чекає на майбутнє. У його першій книжці відсутні сліди навчання й упливів. І коли б ми достеменно не знали, що то перша книжка, то не повірили б, що належить вона, за нашими вимірами, початківцю.

До цієї збірки входить поезія «Для вас, історики майбутні...», написана в жанрі медитації. Значних здобутків Є. Плужник досяг­нув у цьому жанрі, органічно поєднавши філософські роздуми з глибокими психологічними одкровеннями. У таких поезіях він порушував проблеми життя й смерті, невлаштованості людини у світі, трагізм її існування, жертовності в ім’я майбутнього.