* * *
Напишеш, рвеш… І пишеш знову!
І знов не так… І знов не те…
Аж доки слів цвілу полову
Утома з пам’яті змете!
І затремтять в куточках губи…
А істина ж така нудна:
Усі слова збери, мій любий, —
Душі не вичерпать до дна!
Хай нерви збуджено, хай скутий
Ти весь натхнення холодком, —
Умій спокійно позіхнути
Над недокінченим рядком.