* * * 

Напишеш, рвеш... І пишеш знову! 
І знов не так... І знов не те... 
Аж доки слів цвілу полову 
Утома з пам'яті змете! 


І затремтять в куточках губи... 
А істина ж така нудна: 
Усі слова збери, мій любий, — 
Душі не вичерпать до дна! 


Хай нерви збуджено, хай скутий 
Ти весь натхнення холодком, — 
Умій спокійно позіхнути 
Над недокінченим рядком.