Життя і творчість М.Т. Рильського

Завантажити матеріал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Zhittya_i_tvorchist_MT_Rilskogo.fb2)Zhittya_i_tvorchist_MT_Rilskogo.fb230 Кб569
Скачать этот файл (Zhittya_i_tvorchst_MT_Rilskogo.docx)Zhittya_i_tvorchst_MT_Rilskogo.docx27 Кб568

 

Життя і творчість М.Т. Рильського

 

«Самота працьовита й спокійна світить лампаду мою і розкладає папір»

Максим Рильський народився 19 березня 1895 р. в сім’ї укра­їнського етнографа й культуролога Тадея Рильського, що похо­див з давнього сполонізованого українського роду. Матір’ю була проста селянка Меланія з с. Романівки колишнього Сквирського повіту (тепер Попільнянського району Житомирської області). Народився хлопець у Києві, але його дитинство промайнуло в с. Романівці.

В автобіографічній розповіді «Із давніх літ» Максим Риль­ський з теплотою згадував це село понад річкою Унавою, що перепинена греблею, розливається в широкий, зарослий очеретом і лататтям ставок. Тут він почав пізнавати світ як «таємничу, ледве розкриту книгу ». Різні грані цього світу — « стоголосе поле », біла гречка, «вітер кучерявий», садок, що біліє цвітом і «тихо ронить пелюстки», цвітіння бузку, гудіння «веселих бджіл» — потім природно увійдуть у вірші поета й нададуть їм виразного національного колориту.

Навчався Максим у приватній гімназії відомого київського педагога Володимира Науменка, жив у Миколи Лисенка та Олек­сандра Русова. Таке культурне середовище, у якому з повагою ставилися до всього українського, сприяло формуванню підлітка в національному дусі, виробленню в нього відповідних поглядів, запитів, смаків. Хлопець рано починає віршувати, а у 1910 р. виходить книжка його лірики «На білих островах».

У 1915 р. Максим став студентом Київського університету, де спочатку два роки вивчав медицину, потім навчався на історико- філологічному факультеті.

Громадянська війна, голод і холод змусили юнака перервати навчання й покинути місто. Він учителює в школах на Житомир­щині (1917-1923). Багато читає, студіює наукові праці з проблем філософії, естетики, літературознавства, історіософії, стає високо ерудованою людиною в царині мистецтва та гуманітарних наук. У Києві виходять збірки його лірики «Під осінніми зорями» (1918), «Синя далечінь» (1922), поема-ідилія «На узліссі» (1918).

Переїхавши до Києва, поет продовжує працювати вчителем української мови та літератури в школах та на робітфаку інсти­туту народної освіти, читає курс теорії перекладу в інституті лінг­вістичної освіти. Водночас видає кілька збірок поезії — «Крізь бурю й сніг» (1925), «Тринадцята весна» (1926), «Де сходяться дороги» (1929), «Гомін і відгомін» (1929), багато перекладає з російської, польської та французької літератур. Творча діяль­ність М. Рильського розгорталася тоді в річищі неокласицизму — художньої школи українських поетів, зорієнтованої на античну класику, на продовження гуманістичних традицій європейської поезії нового часу. Неокласиками називали тих поетів і критиків, які групувалися навколо журналу «Книгар» (1918-1920), а піз­ніше — біля київського видавництва «Слово».

Миколу Зерова, Максима Рильського, Павла Филиповича, Михайла Драй-Хмару, Освальда Бургардта об’єднували поглибле­ний інтерес до загальнолюдських цінностей, прагнення підняти престиж художнього слова, з його допомогою вирішувати філо­софські, історичні, морально-етичні проблеми. Так ці поети нама­галися оберігати українську літературу від примітивізму, поши­рюваного графоманами, котрі нібито писали на «злобу дня».

Відомо, що сталінщина спрямовувала репресивні удари насам­перед проти мислячої національної інтелігенції. Були ув’язнені, а потім замучені в концтаборах Микола Зеров, Павло Филипович, Михайло Драй-Хмара. Арештовують у 1931 р. і півроку трима­ють у Лук’янівській в’язниці Києва Рильського.

Тяжкі часи настали для М. Рильського. Щоб вижити, доводи­лося говорити не своїм голосом. Тому в 30-х роках не раз вихо­дять з-під його пера плакатні вірші-заклики. Тоталітарній системі були потрібні тільки такі твори, де б вона «оспівувалася», «під­носилася», «звеличувалася». Правда, часом дозволялося надруку­вати й щось «нейтральне», і такі можливості Рильський та інші автори намагалися використовувати.

У роки боротьби проти фашистських заброд на хвилі загально­народного патріотичного піднесення знову щиро зазвучало й слово М. Рильського, який перебував в евакуації спочатку в Уфі, а потім у Москві. Видані тоді поетичні книжки — «За рідну землю» (1941), «Слово про рідну матір» (1942), «Світова зоря» (1942), «Світла зброя» (1942), «Велика година» (1943), «Неопалима купина» (1944) — є художнім літописом роздумів і переживань патріота в той трагічний час.

За видатні заслуги в розвитку науки й культури М. Рильського було обрано академіком АН УРСР (1943), а згодом і академіком АН СРСР (1958). Він очолював Спілку письменників України (1943-1946), був директором академічного інституту мистецтво­знавства, фольклору й етнографії (1944-1964).

Серед кращих поетичних книжок повоєнного часу — «Тро­янди й виноград» (1957), «Далекі небосхили» (1959), «Голосіївська осінь» (1959), «Зимові записи» (1964).

Не стало Рильського 24 липня 1964 р. Поховано його на Бай­ковому кладовищі в Києві.

 

«Людина й природа як лірична домінанта»

М. Рильський, згадуючи чарівну пору дитинства і юності, зізнавався, що тоді його особливо захоплювала природа в усьому її розмаїтті — «весняні фіалки, що проростають з-під жовтого й багряного торішнього листя, напружене життя птиці, риби, звіра, таємниче занурювання в воду рибальського білого поплавця, посвист качиних крил». Власні спостереження вічно мінливого світу природи доповнювилася інформацією з прочитаних кни­жок — не тільки науково-популярних, а й художніх, у яких той дивовижний світ також поставав у різноманітних, часто незвич­них ракурсах.

Світ природи відбивається вже в найперших віршах М. Риль­ського, зокрема й тих, що склали книжку «На білих островах» (1910). Її ліричний герой спостерігає земне життя з «білих остро­вів» хмар. Поет створює персоніфікований образ літа, малюючи дівчину «в шатах зелених» з «росами-перлами» в косах.

Природа рідного краю — головний образ ліричних поезій книжки «Під осінніми зорями» (1918) та ідилії «На узліссі» (1918). З’ясовуючи мотиви цих творів, дослідники аргументо­вано проводили паралелі між ними й лірикою Афанасія Фета, Федора Тютчева, Олександра Блока, показуючи деяку залежність М. Рильського від них у плані користування прийомами худож­ніх асоціативних зв’язків.

Та впадає в око й суто своє, притаманне тільки Рильському,— ясність і прозорість поетичного малюнка, щирість в освідченні людини улюбленій природі. Мініатюра «Поле чорніє» вражає яскраво вираженим почуттям єдності героя з рідною землею:

Поле чорніє. Проходять хмари.

Гаптують небо химерною грою.

Пролісків перших блакитні отари...

Земле! Як тепло нам із тобою!

Глибшає далеч. Річка синіє,

Річка синіє, зітхає, сміється...

Де вас подіти, зелені надії?

Вас так багато — серце порветься.

Чарує в поезії чіткість образів, що прямо гірляндою звисають у ній, до щему хвилює емоційність, яку вони виражають. Мав усі підстави Леонід Новиченко, щоб сказати про жагу простого людського щасті, досконало вираженого поетом.

Максим — герой ідилії «На узліссі» — захоплено сприймає багатство й красу природи, йому приносять насолоду полювання й рибальство, праця в саду. І хоч герой живе в «хатині лісовій», проте він не відірваний від світу, від культури. У хатині є гарна книгозбірня творів класиків, що сприяє морально-духовному оздо­ровленню людини, яку втомили жахливі катаклізми епохи.

 

«Білі двері краса в минуле вміє одчинять і в будуче»

Таким незвичним, але дуже містким образом М. Рильський звернув увагу на високу місію художньої творчості в збереженні культурних надбань поколінь, на її можливості використову­вати скарби минулого при будівництві теперішнього й підготовки могутнього. Так у поезії Рильського стала кристалізуватися його друга магістральна тема — духовність, культура, мистецтво, її вияви помітні у віршах 20-х років, позначених поетикою нео­класицизму. На противагу пролеткультівцям і футуристам, які закликали зруйнувати традиції минулого й на голому ґрунті почи­нати будівництво «пролетарської культури», М. Рильський і його однодумці високо підносять класичну спадщину.

Микола Зеров як теоретик обстоює потребу широких естетич­них обріїв для української літератури. Він висунув гасло «До дже­рел!». Йому і як поетові, і як критикові імпонували художні пошуки М. Рильського. У статті про творчість Рильського він зазначав, що поет формує «класичний стиль, з його зрівноваже­ністю, мальовничими епітетами, міцним логічним побудуванням і строгою течією мислі».

Такі особливості властиві віршам збірки «Синя далечінь» (1922), у яких порушувалися питання взаємин між мистецтвом і дійсністю. Показовим у цьому плані є однойменний триптих, де образом синьої далечіні передається почуття радості, щастя від пізнання світу:

На світі є співучий Лангедок,

Цвіте Шампанню Франція весела,

Де в сонці тане кожен городок І в виноградах утопають села.

Десь є Марсель і з моря дух п’яний;

Десь є Париж, дух генія й гамена;

Десь жив Доде, гарячий і ясний;

Десь полювали милі Тартарени.

Так проводиться думка про вічність культури, яка єднає поко­ління, гуртує народи світу, так утверджується неперехідність краси, акцентується в підтексті вагомість внеску кожної нації в загальнолюдську скарбницю.

До речі, Рильський безпосередньо втілить цю тему в циклі «Книга про Францію», що ввійшов до збірки «Далекі небосхили» (1959). Поет у передмові до циклу скаже, що і в «Синій дале­чіні», і пізніше він писав про велику французьку культуру, про прекрасну Францію, виплекану в мріях за читанням творів фран­цузької літератури. М. Рильський з гіркотою відзначав неспра­ведливість оцінок вульгарно-соціологічної критики. Однак ніякі наклепи не похитнули переконань поета, він міг з честю сказати на схилі літ, звертаючись до Франції: «Кохана моя! Цілую твою натруджену в чесній праці і в битвах за свободу руку!»

 

«Ми працю любимо, що в творчість перейшла»

Вільніше дихалося поетові під час короткочасної «хрущовської відлиги». У книжках другої половини 50-х — початку 60-х років читачі знову зустрілися зі справжнім Рильським — поетом Добра і Краси, великим життєлюбом-гуманістом.

Збірка «Троянди й виноград» (1957) була однією з тих пое­тичних книжок, які відкривали новий період у розвитку всієї української літератури, уся вона осяяна отим світлом, що харак­теризувало лірику «Синьої далечіні», кращі твори неокласицис- тичного етапу творчості письменника. Через символічні образи троянд і винограду глибоко й поетично розкрито радість повно­кровного буття людини, мудро показано, у чому полягає смисл, глибина її щастя.

Ми працю любимо, що в творчість перейшла,

І музику палку, що ніжно серце тисне.

У щастя людського два рівних є крила:

Троянди й виноград — красиве і корисне.

Образом поезії «Третє цвітіння» дослідники характеризували творчість поета на схилі літ. М. Рильський ось як розкриває сутність цього образу: «Так лагідний той час садівники зовуть, коли збираються у понадморську путь лелеки й ластівки». І далі, як це притаманно поетові, виділяються й інші подробиці осені: золотяться на ниві «сузір’я кіп», «ллється дзвін коси серед гус­тих отав» тощо. Саме в цю пору зацвітають втретє троянди. Ці деталі готують філософський, правда, не позбавлений і світлої іронії, висновок поета:

Отак подивишся — і серце аж замре,

А надто як воно уже, на жаль, старе —

Чи то підтоптане... Держімо у секреті,

Чому ми, друже мій, цвітіння любим третє!

Поетичним шедевром можна назвати світлу елегію «Коли копають картоплю...». Знову, як і в попередньому творі, вражає щедрість предметних деталей, за допомогою яких картина укра­їнської осені постає зримою, відчутною.

Анафора «Коли копають картоплю», якою розпочинаються всі чотири катрени, повертає нас до хронотопу осені, а сам цей образ конкретизується відомими, буденними подробицями, однак останні не знижують, а навпаки, підносять поетичність картини:

Коли копають картоплю — стелеться дим над землею, Листя летить воскувате, ніби метеликів рій,

Пахне грибами і медом, вогкістю пахне тією,

Що, опріч назви осінь, немає імені їй.

Глибинний, психологічний настрій відтінюється образом жу­равлиного ключа, який «рідною мовою кличе у невідомі краї». А звідси — прямий паралелізм до задумливого стану людини: «Смутком тоді щасливим повниться серце людини, вітер, як ста­рості повів, навкруг обвіває її».

Елегію написано 7 жовтня 1956 р., коли автор перебував у Кра­кові. Ця дата свідчить про добре, справді українське серце поета, який затужив за знайомою ще з дитинства чарівною порою укра­їнської осені і створив напрочуд поетичну її картину.

Збірка «Зграя веселиків» (1960) умістила поезію «Рідна мова», уперше прочитану автором попереднього року на IV з’їзді укра­їнських письменників і сприйняту громадськістю як громадян­ську акцію славетного поета, спрямовану проти брутального тиску русифікаторів, нищення ними національних культур.

Це твір про нечувані страждання української мови, про глум, який чинили над нашим словом «цареві блазні і кати, раби на розум і на вдачу», що докладали всіляких, найчорніших зусиль, аби запрягти мову великого народу в ярмо, «і осліпити, й повести на чорні торжища незрячу».

Показуючи знущання імперських чиновників над україн­ською мовою, поет звертає увагу на тортури, яких вона зазнавала: їй виривали язик, її розлючено топтали, кидали за ґрати. Наша мова була порубана, посічена, як герой старовинної думи Федір Безрідний. І все ж вона не загинула, вижила, зберегла «свій дух велично-гідний ».

М. Рильський, ніби виконуючи заповіт Великого Каменяра, всією своєю творчістю показав багатство нашого слова.

Від імені українців він перед усім світом ще раз ствердив невмирущість нашої мови.

Як гул століть, як шум віків,

Як бурі подих — рідна мова.

Весняних пахощі листків,

Сурма походу світанкова,

Неволі стогін, волі спів,

Життя духовного основа.

На схилі літ поет висловився образно про незрівняну сугес­тивну (від лат.— вплив, навіювання) силу мистецтва (вірш «По­етичне мистецтво» у збірці «В затінку жайворонка», 1961). Справжня поезія це така висока простота, «таке єднання точ­них слів», які не приймають марнославства, лицемірства, будь- якої фальші. Справжня поезія — це розкриття «глибинної суті життєвих явищ». Отож, звертаючись до митця, до себе самого, М. Рильський проголошує:

Слова повинні буть покірні

Чуттям і помислам твоїм,

І рими мусять бути вірні,

Як друзі в подвигу святім.

 

«Місце поета в українській і світовій культурі»

Понад 50 років звучав голос М. Рильського, і маємо всі під­стави характеризувати ці десятиріччя в українській поезії як його епоху. Поет-лірик, автор численних ліро-епічних циклів і поем, вдумливий інтерпретатор поезії Олександра Пушкіна (лірика, «Євгеній Онєгін», «Мідний вершник», «Бахчисарайський фон­тан»), Адама Міцкевича («Пан Тадеуш»), Михайла Лєрмонтова (лірика), Вольтера («Орлеанська діва»). Разом із Петром Бір­манським переклав українською першу частину «Божествен­ної комедії» Дайте Аліґ’єрі. Йому належать переклади багатьох шедеврів французької класичної поезії та драматургії — крім згаданої поеми Вольтера, ще й творів Нікколо, П’єра Корнеля, Жана Расіна, Жана Батіста Мольєра, Віктора Гюго. Рильський здійснив прекрасний переспів «Слова о полку Ігоревім». Дбаючи про поповнення національного оперного репертуару, він створив українські лібрето багатьох опер європейських композиторів.

Максим Рильський був незрівняним майстром слова, усі його переклади сягають рівня оригіналу. Відчуття духу й стилю першо­твору ніколи не зраджувало йому, тому українською мовою легко й прозоро звучить дзвінкий пушкінський ямб, природно лунають саркастично-іронічні вольтерівські рядки, спалахують пристрасні емоції Адама Міцкевича задушевні роздуми Янки Купали.

Учений-академік проорав глибоку борозну на ниві фолькло­ристики й літературознавства, етнології й мистецтвознавства. Йому належать такі ґрунтовні дослідження, як «Українські думи та історичні пісні», «Українська поезія дожовтневої доби», «Про поезію Тараса Шевченка», «Художній переклад з однієї слов’янської мови на іншу», «Природа і література» та інші.

Багатюща творчість М. Рильського — це цілий мистецький світ, де, за словами Дмитра Павличка, багато пристрастей, де гудуть автостради дружби, де жевріють зорі кохання, де стоять пам’ятники народним геніям.

Пошук на сайті: