Критика «Молюсь і вірю» Рильський

    Тема сповіді розгортається в поезії «Молюсь і вірю». Це твір інтимно-філософського спрямування, за жанром — вірш-рефлексія, у якому майстерно відтворено красу почуттів лірично­го героя. Ліричний герой зізнається в любові до всього світу, усього, що його оточує. Твір має ви­разний життєствердний мотив:

Молюсь і вірю. Вітер грає
І п’яно віє навкруги,
І голубів тремтячі зграї
Черкають неба береги.
 

Вірш пройнятий життєрадісністю, спрагою жагучого серця, вишуканістю почуттів. Компози­ційно поезія будується як монолог. Оповідь веде ліричне «я», звертаючись до світу.

Художнє обрамлення вірша допомагає поетові відтворити сонцелюбну вдачу героя, його захо­плення голубами «ясної вроди», які прагнуть досягти безмежних просторів неба. У вірші виразно проступає неокласицистична поетика: витонченість образів, захоплення красою, гармонія думки і почуттів. Твір написано чотиристопним ямбом, чергуються жіночі й чоловічі рими, які увиразню­ють звукову тональність вірша.

 

Молюсь і вірю. Вітер грає
І п'яно віє навкруги,
І голубів тремтячі зграї
Черкають неба береги.
 
І ти смієшся, й даль ясніє,
І серце б'ється, як в огні,
І вид пречистої надії
Стоїть у синій глибині.
 
Кленусь тобі, веселий світе,
Кленусь тобі, моє дитя.
Що буду жити, поки жити
Мені дозволить дух життя!
 
Ходім! Шумлять щасливі води,
І грає вітер навкруги,
І голуби ясної вроди
Черкають неба береги.