Ворона і лис

Пробігає Лис голодний,
Через пеньки скаче;
Аж слухає: десь Ворона
На гілляці кряче.

Та й говорить собі стиха:
— Почекай, бабусю!
Не їв м’яса годин кілька,
Тепер поживлюся.

І хвостиком помахує,
Прищурює очі,
Підмовляє її злізти,
А тая не хоче.

Та ще йому, як письменна,
Стала говорити:
— Іди,— каже,— коли хочеш,
На село дурити!..

Бо я знаю, що ти хочеш,
Як псявіра, їсти,
І хіба б я дурна була,
Щоб думала злізти.

— Бог з тобою, голубонько! —
Став Лис прикидатись.—
Та тепер вже, зозуленько,
Нічого боятись:

Вийшов указ з того світу,
Щоб мир був усюди,
Щоби мирно собі жили
І звірі, і люди…

А та собі розважає:
“Брешеш ти, мій враже!”

Далі кругом подивилась
Та й Лисові й каже:

— Та який же мир той буде
Та спокій між нами,
Коли онде йдуть до лісу
Стрільці із хортами!

— Будь здорова, голубонько!
— А що то? Куда ти?
— Таже стрільців несе лихо,
Треба утікати!..

— А указ же з того світу,
Що про мир писали?
— Може, вони ще указу
Того й не читали?

— Ну, не бійся ж, голубчику:
Я лиш так сказала;
Але вашого указу
І я не читала!..

18 апреля [1859]