Повій, вітре, на Вкраїну, 
Де покинув я дівчину, 
Де покинув чорні очі… 
Повій, вітре, з полуночі. 

Між ярами там долина, 
Там біленькая хатина, 
В тій хатині голУбонька, 
ГолУбонька-дівчИнонька. 

Повій, вітре, до схід сонця, 
До схід сонця, край віконця. 
Край віконця постіль біла, 
Постіль біла, дівча миле. 

Зупинися нишком-тишком 
Над рум'яним білим личком, 
Над тим личком зупинися, 
Чи спить мила — подивися. 

Як спить мила, не збудилась — 
Нагадай їй, з ким любилась, 
З ким любилась і кохалась 
І кохати присягалась… 

Як заб'ється їй серденько, 
Як дівча зітхне тяженько, 
Як заплачуть чорні очі, 
Вертай, вітре, к полуночі. 

А як мене позабула, 
Як нелюба пригорнула — 
Ти розвійся край долині, 
Не вертайся з України… 

Вітер віє, вітер віє; 
Серце тужить, серце мліє… 
Вітер віє, не вертає, 
Серце з жалю замирає.