Горе поета – Володимир Самійленко

ГОРЕ ПОЕТА





Люде добрі! Пожалійте



Бідолашного піїту,



Що від горя, від наруги



За слізьми не бачить світу.



Розкажу вам все. Учора



Я зайшов собі в крамничку,



Щоб на вечір запастися —



Лойову купити свічку.



І гидкий, поганий крамар



(Чи бува що в світі гірше?)



Загорнув мені ту свічку



У мої чудовні вірші!



Від зневаги, від досади



Не заснув я цілу нічку.



Боже! У мою поему



Лойову вгорнули свічку!



Ту поему вірш по віршу



Я складав старанно, пильно,



Перелічував трохеї,



Розміряв їх так прихильно;



Розкуйовдивши волосся,



Не одну писав я нічку,—



І в чудовную поему



Лойову вгорнули свічку!



Я, скінчивши ту поему,



Сам відніс її в цензуру,



Сам продав її в книгарню,



Сам продержав коректуру.



Видавець мені за неї



По копійці дав за стрічку,



І в такий утвір коштовний



Лойову вгорнули свічку!



Ні, не хочу більш терпіти



На землі неправди злої!



Хай же смерть мене сховає



Від наруги навісної!



Напишу останні вірші,



Та тоді із моста в річку…



Як? в мої чудовні твори



Лойову вгорнули свічку!



Напишу я в заповіті:



Хай сховають мене в полі,



Хай високий хрест поставлять,



Щоб виднівсь на всім роздоллі.



На хресті ж, на вічний спомин,



Мідну хай приб'ють табличку



І напишуть: «В його твори



Лойову вгорнули свічку».

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: