Два хлопці укупі стояли, 

А третій дививсь оддалі. 

Як ті гаряче розмовляли 

Про долю своєї землі. 



Один у широкій промові 

Народні права боронив; 

Він докази всі наукові 

По пунктах як слід розложив. 



Народну окремість натури, 

І склад особливий думок, 

І давність своєї культури, — 

Довів він усе те з книжок. 



А другий про теє доводив. 

Як дійде народ своїх прав, 

І в поступі інших народів 

Він місце йому показав. 



Так двоє вели язиками 

Роботу для краю свого. 

Гукали й махали руками. 

Де річ вимагала того. 



А третій не мовив нічого: 

Він мовити красно не міг, 

Але задля діла святого 

І жив він, і в землю б поліг. 



Ті двоє, з балачки втомившись. 

Веселі собі розійшлись, 

А третій стояв зажурившись 

І наче дивився кудись. 



Але він не тую картину 

Вбачав, що круг його була: 

Він бачив душею Вкраїну 

І все, що вона добула. 



Вбачались йому патріоти 

Із купою слів голосних, 

А поруч мільйони голоти, 

І темність, і вбожество їх. 



Критика, коментарі до твору, пояснення (стисло) 

У вірші "Патріоти" В. Самійленко розмірковує над тим, хто ж є справжнім патріотом. Двоє героїв говорили про Україну, наголошували на правах народу, на давності української культури. Поговорили — й весело розійшлися, задоволені собою. Третій же мовчав і сумував, дивлячись на дійсне становище людей в Україні, їхню неосвіченість та бідність. Він не промовляв високих слів, не хвалився своїм патріотизмом, а готовий був ділом довести свою відданість рідному краєві і навіть, як справжній патріот, полягти за нього.