Деструкція класичної форми на прикладі поезії М. Семенка

 

Деструкція — руйнування структури будь-чого.

Період панфутуризму у творчій біографії Михайля Семенка пов’язується, перш за все, з надзвичайно плідною діяльністю в плані розробки теоретичного підґрунтя нової течії. Перебува­ючи в контексті актуальної на той час тези про смерть мистецтва, Михайль Семенко формулює свою теорію «деструкції» світового мистецтва й розуміння футуризму, як перехідної ланки від мис­тецтва минулого до майбутнього. Процес розкладу світового мис­тецтва, його деструкція, має, на думку М. Семенка, змінитися конструктивним процесом формування нової культури.

«Матеріал поезії — слово як таке — підпало під енергій­ний процес деструкції... Слово розкладене й використане з усіх боків — як поняття, символ, образ, фарбова пляма, тональний звук і, нарешті, як прозаїзм»,— писав наприкінці 20-х років минулого століття керманич українського футуристичного руху Михайль Семенко.

Його «деструкція» насправді виявляється в небагатьох віршах- маніфестах, покликана прагненням здійснити велику справу — вивести українську літературу, що загрузла в «селянському дис­курсі», на європейський, світовий рівень. Футуризм Семенка переслідує не так мистецькі, як патріотично-просвітницькі цілі — і саме цим він найбільш цінний для вітчизняної літератури, як перша спроба створити щось не «українське», а «літературне».