Гей, нові Колумби й Магеллани, 
Напнемо вітрила наших мрій! 
Кличуть нас у мандри океани. 
Бухту спокою облизує прибій. 


Хто сказав, що все уже відкрито? 
Нащо ж ми народжені тоді? 
Як нам помістити у корито 
Наші сподівання молоді? 


Кораблі! Шикуйтесь до походу! 
Мрійництво! Жаго моя! Живи! 
В океані рідного народу 
Відкривай духовні острови! 


Геть із мулу якорі іржаві — 
Нидіє на якорі душа!.. 
Б’ються груди об вітри тужаві, 
Каравела (1) в мандри вируша. 


Жоден вітер Сонця не остудить. 
Півень землю всю не розгребе! 
Україно! Доки жити буду. 
Доти відкриватиму тебе. 


Мріяти й шукати, доки жити, 
Шкварити байдужість на вогні!.. 
А якщо відкрию вже відкрите, — 
Друзі! Ви підкажете мені... 


(1) Каравела — старовинний вітрильник із трьома або чотирма щоглами, на якому іспанці та португальці здійснювали морські подорожі. 


Критика, коментарі до твору, пояснення (стисло) 

Можна відкрити нову землю, новий острів чи протоку, врешті-решт — нову зірку в небі. А якщо ти не мандрівник і не астроном? Не втрачай надії: найбільша загадка — це сама людина. І, перш ніж мріяти про далекі чужі землі, хай і прекрасні, подивися навколо, від крий для себе синяву безмежного неба, квітку в росі, невтомну мурашку. Відкрий друга, якусь гарну рису у товариша, захопися книгою Зроби добрий вчинок, допоможи комусь. Оце й буде той "духовний острів", який ти відкриєш. 

Увесь вірш "Гей, нові Колумби й Магеллани..." В. Симоненка — пристрасний заклик до роботи душі, до мрій і пошуків, до нових звершень. Поет дуже категоричний, тому й лексика в нього часто емоційно забарвлена, з різким відтінком (помістити у корито, якорі іржаві, нидіє душа, півень землю всю не розгребе, шкварити байдужість).