Аналіз вірша «Задивляюсь у твої зіниці...»

 

«ЗАДИВЛЯЮСЬ У ТВОЇ ЗІНИЦІ...»

У поетичній спадщині В. Симоненка чимало віршів адресовано Батьківщині («Україні», «Задивляюсь у твої зіниці...», «О земле з переораним чолом...», «Земле рідна» та ін.). Національна само­свідомість, діалог з народом, поставленим у злиденні, варварські умови буття, звертання до джерел козацького минулого — то визначальне підґрунтя майже всієї громадянської лірики.

Поезія В. Симоненка «Задивляюсь у твої зіниці...» почина­ється рядком, який налаштовує на зустріч із коханою ліричного героя. Але ця кохана — Україна, мати, з якої герой не полишає дивуватися, якою пишається, заради якої творить. Гордо й від­верто заявляє поет, що Батьківщина для нього — найважли­віша, хоч і говорить він про це рідко через напружений сучас­ний темп життя, через те, що йому треба боротися з ворогами, бо «ще не всі чорти живуть на небі, Ходить їх до біса на землі». Але йому потрібні й друзі, бо без них він не уявляє свого життя. У цій поезії громадянські мотиви поєдналися з особистими, що свідчить про глибокий патріотизм автора, злиття в його душі наи- святішого образу матері з образом батьківщини.

Поезія написана у формі монологу ліричного героя, зверне­ного до матері-України, у вирі буденної суєти, ліричнии герой наче на хвилину зупинився, щоб звести подих, щоб подивитися в материні очі. Побачити все, що приховане в них тільки для сина. Набратися натхнення й сили для подальших битв. Вируюче життя земної кулі постійно перебиває тихии діалог сина-патрюта й матері. Тому в поезії стільки звертань: «Україно!», «мамо горда і вродлива», «нене».

Починається поезія з неповторного олюдненого портрета, точ­ніше з очей матері-У країни:

Задивляюсь у твої зіниці,

Голубі й тривожні, ніби рань.

Та за цією красою — тяжкии життєвии досвід, сторінки рід­ної історії:

Крешуть в них червоні блискавиці Революцій, бунтів і повстань.

Ліричний герой схиляє голову перед матір’ю. Україна XX ст. постає перед зором свого сина:

Україно! Ти для мене диво!

І нехай пливе за роком рік,

Буду, мамо горда і вродлива,

З тебе дивуватися повік.

Ця поезія складається з 8-ми строф, але донедавна друкували з них лише 4. Третя строфа, у якій іде мова про щиру інтимну бесіду сина з матір’ю, про щастя бути наодинці з Батьківщиною, повернулася до твору лише нещодавно.

Ради тебе перли в душі сію,

Ради тебе мислю і творю —

Хай мовчать Америки й Росії,

Коли я з тобою говорю!

Задля Батьківщини творчість поета — ті самоцвіти-перли, які віддає він людям, його інтелект працює тільки для неї. Рито­ричні оклики, звертання підкреслюють схвильованість ліричного героя.

О дійдіте, недруги лукаві!

Друзі, зачекайте на путі!

Маю я святе синівське право З матір’ю побуть на самоті.