Аналіз вірша «Я...»

 

Протягом п’ятнадцяти років забороняли видання творів В. Симоненка: підготовлене видавництвом «Молодь». «Вибране» поета «розсипали й по-живому шматували». Нарешті з горем та інк­візиторським редагуванням 1981 р. вийшли його «Лебеді мате­ринства». Поета народжують гнів і любов. Гнів і любов народили Василя Симоненка. Великий, праведний гнів проти приниження людини, знищення її людської гідності. Тому, можливо, централь­ною у творчості поета вважається патріотична тема — любові до України, її безталанного народу (і в цьому — пряме продов­ження шевченківських традицій), поєднана з ідеєю самоцінності, неповторності людського «я». Сонет «Я» написано 1955 р., задовго до відомого однойменного вірша «Я...»: «Ми — не безліч стан­дартних «я», А безліч всесвітів різних».

Вірш «Я...» В. Симоненка — лірична сповідь поета про своє «я» — горде, безкомпромісне, гідне звання людини. Бездушне чиновництво намагалося зробити з народу «сіру слухняну масу», бездумного «гвинтика» великої машини, що їде в якесь міфічне «світле майбутнє». Кращі представники нації протестували проти цього, боролися, бо кожна людина — неповторна, і «ми — не без­ліч стандартних «я», а безліч всесвітів різних». Тож треба навчи­тися поважати себе, тому що «тільки тих поважають мільйони, хто поважає мільйони «я». Людина — це цілий світ. «На світі безліч таких, як я, але я, їй-богу, один».

Корисні матеріали: