Критика

«Задивляюсь у твої зіниці...» Симоненко

У поезії «ЗАДИВЛЯЮСЬ У ТВОЇ ЗІНИЦІ» Василь Симоненко гордо й одверто заявляє про свою любов до України, говорить про те, що Батьківщина завжди була, є і буде найважливішою для нього. Поезія написана у формі монологу ліричного героя, зверненого до матері-України.

У вирі буденної суєти ліричний герой наче на хвилину зупинився, щоб звести дух, подивитися в материні очі. Побачити все, що приховане в них тільки для сина. Набратися натхнення й сили для подальших битв. Вир життя постійно перериває тихий діалог сина-патріота й матері. Тому в поезії стільки звертань: «Україно!», «мамо, горда і вродлива», «нене». Починається вірш В. Симоненка рядком, який налаштовує на зустріч з коханою ліричного героя. Але ця кохана — Україна, мати, з якої герой не полишає дивуватися, якою пишається, заради якої творить. Цілісність образу Вітчиз­ни раз у раз подається через глибину думки, психологічну напруженість, динамічність. Автор пи­шається своєю дивною, гордою і прекрасною країною, схиляється перед героїзмом і мужністю бо­рців за національне визволення. І сьогодні чути «битви споконвічний грюк», бо «ще не всі чорти живуть на небі, / Ходить їх до біса по землі». Найбільшої напруги пафосний монолог досягає в останній строфі, де поет заявляє про свою готовність, якщо доведеться, пролити кров на священне знамено Батьківщини.

У цій поезії громадянські мотиви поєдналися з особистими, що свідчить про глибокий патріо­тизм автора, злиття в його душі найсвятішого образу матері з образом Батьківщини, задля якої тво­рчість поета — ті самоцвіти-перли, які віддає він людям; його інтелект працює тільки для неї. Ри­торичні оклики, звертання підкреслюють схвильованість ліричного героя.

 

* * *

Задивляюсь у твої зіниці
Голубі й тривожні, ніби рань.
Крешуть з них червоні блискавиці
Революцій, бунтів і повстань.

Україно! Ти для мене диво!
І нехай пливе за роком рік,
Буду, мамо горда і вродлива,
З тебе дивуватися повік...

Одійдіте, недруги лукаві!
Друзі, зачекайте на путі!
Маю я святе синівське право
З матір'ю побуть на самоті.

Рідко, нене, згадують про тебе,
Дні занадто куці та малі,
Ще не всі чорти живуть на небі,
Ходить їх до біса на землі.

Бачиш, з ними щогодини б'юся,
Чуєш - битви споконвічний грюк!
Як же я без друзів обійдуся,
Без лобів їх, без очей і рук?

Україно, ти моя молитва,
Ти моя розпука вікова...
Гримотить над світом люта битва
За твоє життя, твої права.

Ради тебе перли в душу сію,
Ради тебе мислю і творю...
Хай мовчать Америки й Росії,
Коли я з тобою говорю.

Хай палають хмари бурякові,
Хай сичать обращи - все одно
Я проллюся крапелькою крові
На твоє священне знамено.