Аналіз Афоризмів

Григорія Сковороди

АФОРИЗМИ — короткі лаконічні судження, які за стислої, зручної для запам’ятовування фо­рми містять глибоку думку. Афоризмами також називають слова — стислі влучні оригінальні ви­слови відомих письменників, що набули поширення через дотепність та широту узагальнень.

Григорій Сковорода — це людина глибинного характеру, світлого серця і проникливого розу­му. Людина, саме життя якої було оригінальним творінням. Освіченість його — надзвичайна, він увібрав у своє єство філософську культуру людства. Одним зі свідчень глибини творів Сковороди є їх афористичність. Чимало крилатих фраз із його писань, ставши афоризмами, пішли мандрувати світом:

  • «Ні про що не турбуватись — значить не жити».
  • «Любов виникає з любові; коли хочу, щоб мене любили, сам перший люблю».
  • «Не все те отрута, що неприємне на смак».
  • «З усіх утрат втрата часу найбільша».
  • «Один у багатстві бідний, а інший у бідності багатий».
  • «Багатством живиться тіло, а душу звеселяє споріднена праця».

Саме прославленню суспільно-корисної, «сродної» праці, відповідної природним покликан­ням і здібностям людини, Сковорода присвятив чимало творів. Цю ідею розвиває байка «Про Со­баку і Осла», мораль якої звучить так: «Не все усі ми вміємо, і не всім все личить. Хай кожен праг­не того і береться за те, до чого він здатний, за грецьким прислів’ям: «Осел біля ліри». Даремними є зусилля, коли немає природного хисту. Як сказав Горацій: «Всупереч Мінерві ти нічого не зро­биш і не скажеш». Це — одна з улюблених ідей Г. Сковороди, яку він підносить і в своїх байках, зокрема у «Байці про Котів». Філософ стверджує: «Є багато таких, що, злегковаживши природу, вибирають для себе наймодніше чи найбільш прибуткове ремесло, але вони зовсім обманюють себе самі. Прибуток не є вдоволенням, а заспокоєнням тілесної потреби, а якщо і є вдоволенням, то не внутрішнім. Справжнє сердешне вдоволення родиться із вродженої діяльносте.... Достатками вдоволяється одне тільки тіло, а душу веселить уроджена діяльність». Отже, Сковорода заповідає людині робити те, що дане їй природою, що відповідає її природним можливостям, задаткам.

У байці «Олениця і Кабан» Сковорода знову повертається до ідеї природженої («сродної») праці, адже про людину судять не за її одягом чи словами, а за справами. Тому Олениця називає Кабана так само, як і раніше, хоч він «підвищений у Барани»: «Ви ж так само, як і колись риєте землю і ламаєте тини».

Отже, ідея «сродної» праці, яку висунув Григорій Сковорода більш ніж два століття тому, му­дрі життєві настанови видатного філософа, що наявні в його творах, стали афоризмами, здатні до­помогти нам і сьогодні.

Літературна спадщина письменника-мислителя Г. Сковороди належить до вагомих надбань української культури XVIII ст. Сковорода одним з перших в українській літературі дав зразки фі­лософської і пейзажної лірики, вивів байку на шлях самостійного розвитку (його вважають зачина­телем жанру байки), наповнив свої твори глибоким ідейним змістом. Григорій Сковорода залишив своє філософсько-етичне вчення не тільки у творах, а й підтвердив його власним життєвим шля­хом. Над його могилою на хресті написано: «Світ ловив мене, та не впіймав». Так сказав він про себе, таким залишився й у спогадах — мандрівним філософом, який відмовився від світського ус­піху і власного майна, лишився «не спійманий спокусами».