Завантажити материал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Grigoriy_skovoroda_sad_bozhestvenih_pisen.docx)Grigoriy_skovoroda_sad_bozhestvenih_pisen.docx44 Кб1778
Скачать этот файл (Grigoriy_skovoroda_sad_bozhestvenih_pisen.fb2)Grigoriy_skovoroda_sad_bozhestvenih_pisen.fb266 Кб983

"Сад божественних пісень" створювався протягом 1757- 1785 рр. "Божественні" пісні не слід розуміти буквально, хоч Сковорода і вказує, що його "Сад" проріс "із зерен священного писання". Збірка є своєрідним ліричним щоденником, в якому відбилися життєві події, роздуми, ліричний настрій їх автора.

 

Григорій Сковорода

Збірка «САД БОЖЕСТВЕННИХ ПІСЕНЬ»

 

Всякому місту - звичай і права…

    

    Всякому місту - зви­чай і пра­ва,

    Всяка три­має свій ум го­ло­ва;

    Всякому сер­цю - лю­бов і теп­ло,

    Всякеє гор­ло свій смак віднай­шло.

    Я ж у по­лоні нав'язли­вих дум:

    Лише од­не не­по­коїть мій ум.

    

    Панські Пет­ро для чинів тре кут­ки,

    Федір-купець об­ду­ри­ти пруд­кий,

    Той зво­дить дім свій на мод­ний манір,

    Інший генд­лює, візьми пе­ревір!

    Я ж у по­лоні нав'язли­вих дум:

    Лише од­не не­по­коїть мій ум.

    

    Той без­пе­рерв­но стя­гає по­ля,

    Сей іно­зем­них за­во­дить те­лят.

    Ті на ло­вецт­во го­ту­ють со­бак,

    В сих дім, як ву­лик, гу­де від гу­ляк.

    Я ж у по­лоні нав'язли­вих дум:

    Лише од­не не­по­коїть мій ум.

    

    Ладить юрис­та на смак свій пра­ва,

    З дис­путів уч­ню тріщить го­ло­ва,

    Тих не­по­коїть Ве­не­рин амур*,

    Всяхому го­ло­ву кру­тить свій дур.

    В ме­не ж тур­бо­ти тільки одні,

    Як з яс­ним ро­зу­мом вмер­ти мені.

    

    Знаю, що смерть - як ко­са за­маш­на,

    Навіть ца­ря не обійде во­на.

    Байдуже смерті, му­жик то чи цар,-

    Все по­же­ре, як со­ло­му по­жар.

    Хто ж бо зне­ва­жить страш­ну її сталь?

    Той, в ко­го совість, як чис­тий криш­таль…

    ___________________________________

    *Амур - Ве­не­рин син, у римській міфо­логії бог ко­хан­ня

    

В город не піду багатий - на полях я буду жить…

    

    В го­род не піду ба­га­тий - на по­лях я бу­ду жить,

    Вік свій бу­ду ко­ро­та­ти там, де ти­хо час біжить.

    О дібро­во! О зе­ле­на! Моя матінко свя­та!

    Тут ве­селість лиш для ме­не щи­ру ти­шу роз­гор­та.

    Бо міста хо­ча й ви­сокі, в мо­ре роз­па­чу штовх­нуть,

    А во­ро­та і ши­рокі у не­во­лю за­ве­дуть.

    О дібро­во! О зе­ле­на! Моя матінко свя­та!

    Тут ве­селість лиш для ме­не щи­ру ти­шу роз­гор­та.

    Ні, не хо­чу їздить в мо­ре зад­ля зо­ло­тих одеж,

    Бо во­ни хо­ва­ють го­ре, сум і страх, жу­ру без меж.

    О дібро­во! О зе­ле­на! Моя матінко свя­та!

    Тут ве­селість лиш для ме­не щи­ру ти­шу роз­гор­та.

    Йти ги­дую з ба­ра­ба­ном за­вой­ову­вать міста,

    Чи ля­ка­ти пиш­ним са­ном, щоб хи­ли­лась дрібно­та.

    О дібро­во! О зе­ле­на! Моя матінко свя­та!

    Тут ве­селість лиш для ме­не щи­ру ти­шу роз­гор­та.

    Дух мій і на­ук не хо­че, окрім ро­зу­му сво­го,

    Крім Хрис­та свя­тих про­ро­чень - раю чис­то­го мо­го

    О дібро­во! О зе­ле­на! Моя матінко свя­та!

    Тут ве­селість лиш для ме­не щи­ру ти­шу роз­гор­та.

    І нічо­го не ба­жаю, окрім хліба та во­ди,

    Вбогість я за дру­га маю - з нею ми дав­но сва­ти.

    О дібро­во! О зе­ле­на! Моя матінко свя­та!

    Тут ве­селість лиш для ме­не щи­ру ти­шу роз­гор­та.

    Мій маєток пре­жа­да­ний - спокій, во­ленька свя­та.

    Окрім вічності, для ме­не лиш до­ро­га ся свя­та.

    О дібро­во! О зе­ле­на! Моя матінко свя­та!

    Тут ве­селість лиш для ме­не щи­ру ти­шу роз­гор­та.

    А ко­ли до всього то­го гріх збо­ро­ти до кінця,

    То ска­жи тоді: яко­го ж тре­ба праг­ну­ти вінця?

    О дібро­во! О зе­ле­на! Моя матінко свя­та!

    Тут ве­селість лиш для ме­не щи­ру ти­шу роз­гор­та.

    Здрастуй, лю­бий мій спо­кою! Ти навіки уже мій!

    Добре бу­ти нам з то­бою: ти для ме­не, а я твій.

    О, дібро­во! О сво­бо­до! Я в тобі по­чав мудріть.

Сторінка 1 з 5 Показати всі сторінки << На початок < 1 2 3 4 5 > У кінець >>