Завантажити материал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Grigoriy_skovoroda_filosofski_traktati.docx)Grigoriy_skovoroda_filosofski_traktati.docx68 Кб1379
Скачать этот файл (Grigoriy_skovoroda_filosofski_traktati.fb2)Grigoriy_skovoroda_filosofski_traktati.fb296 Кб902

Грецьке слово "філософія" означає любов до мудрості, любомудрів. Любомудр, чи філософ, шукає шляхи, як пізнати світ (по-грецьки - космос) і людське буття, намагається встановити взаємозв'язок усіх речей, усього, що існує, щоб дати свій загальний погляд на світ, відповісти на безліч "чому" і "як". Філософію Григорій Сковорода вважав тією міфічною провідною ниткою Аріадни, що допомагає людині вийти із найскладнішого становища в житті. За ним "філософія чи любомудріє спрямовує усе коло справ своїх до того, щоб дати життя духу нашому, благородство серцю, якість думкам, яко голові всього".

 

Григорій Сковорода

Філософські трактати

    

Розмова п’яти подорожних про істинне щастя в житті

    

Дружня розмова про душевний світ

    

    Особи: Афа­насій, Яків, Гри­горій

    Афанасій. Лю­ди в житті своїм пра­цю­ють, ме­ту­шаться, щось від ко­гось ута­ю­ють, а на­що - ба­га­то хто й сам не тя­мить. Ко­ли по­мис­ли­ти, то в усіх людських діл, скільки їх там ти­сяч різних не є, бу­де один кінець - радість сер­ця. Чи не для сього ви­би­раємо ми за на­шим сма­ком то­ва­ришів, аби ма­ти за­до­во­лен­ня від спілку­ван­ня з ни­ми; дістаємо ви­сокі чи­ни, аби пи­ха на­ша від догідли­вості інших роз­па­лю­ва­ла­ся; ви­га­дуємо всілякі на­пої, стра­ви, за­кус­ки для всо­лод­жен­ня сма­ку; ви­шу­куємо різні му­зи­ки, ство­рюємо безліч кон­цертів, міну­етів, танців і конт­ра­танців для зве­се­лен­ня слу­ху; спо­руд­жуємо гарні бу­дин­ки, на­сад­жуємо са­ди, тче­мо зо­ло­тот­кані парчі, ма­терії, ви­ши­ваємо їх різни­ми шов­ка­ми і приємни­ми для ока квітка­ми й обвішуємо­ся ни­ми, щоб бу­ло приємно оку і ніжно тілу; скла­даємо за­пашні спир­ти, по­рош­ки, по­ма­ди, ду­хи і ни­ми за­до­вольняємо свій нюх. Од­не сло­во, всіма спо­со­ба­ми, які ли­ше ви­га­да­ти мо­же­мо, на­ма­гаємо­ся зве­се­ля­ти дух наш. О, яки­ми ве­ли­ки­ми ве­се­ло­ща­ми ко­рис­ту­ються вельможні й ба­гаті пер­со­ни! В їхніх па­ла­цах жи­ве роз­чи­не­ний у ра­до­щах і за­до­во­ленні дух. О, яка до­ро­га ти, ра­дос­те сер­деч­на!

    За те­бе царі, князі і ду­ки пла­тять безліч ти­сяч, а ми, бідно­та, що не має статків, на­чеб­то жи­ви­мо­ся ти­ми крих­та­ми, що па­да­ють з їхніх столів. По­га­дай же нині, яки­ми гульби­ща­ми охоп­лені всі славні євро­пей­ські міста?

    Яків. Дос­те­мен­не ве­ли­ки­ми. Од­нак я чув, що ніде не­має більше ве­се­лощів та роз­ваг, аніж у Па­рижі й Ве­неції.

    Афанасій. Пев­но, ба­га­то їх там, та до­по­ки ти нам їх з Ве­неції пе­ре­ве­зеш, то пом­ре­мо тут з нудьги.

    Григорій. Годі па­ще­ку­ва­ти, любі друзі, ви­сокі по­са­ди, ве­се­ле місто, всілякі гри­ща та роз­ва­ги і всі ваші витівки без­силі потіши­ти дух і тим виг­на­ти нудьгу, що за­во­лоділа ва­ми.

    Яків. А що ж змо­же?

    Григорій. Ли­ше знан­ня то­го, що скла­дає щас­тя і як йо­го віднай­ти.

    Афанасій. Се так, ми на­ро­ди­ли­ся для справжнього щас­тя і манд­руємо до нього, а жит­тя на­ше - шлях, що те­че, як річка.

    Яків. Здав­на вже шу­каю я щас­тя, але ніде йо­го знай­ти не мо­жу.

    Григорій. Ко­ли дос­те­мен­но хо­че­те йо­го віднай­ти, то скажіть мені, що для лю­ди­ни най­кра­ще?

    Яків. Бог йо­го знає, і вза­галі, на­що пи­таєш про те, чо­го ве­ликі муд­реці не змог­ли виріши­ти і розійшлись у своїх гад­ках, як по­до­рожні на шля­ху? Ад­же те, що най­кра­ще,- те й най­ви­ще, а що най­ви­ще - всьому го­ло­ва і кінець. Се най­кра­ще доб­ро зва­лось у ста­ро­давніх філо­софів за­вер­шен­ням усіх доб­рот і вер­хов­ним доб­ром; хто ж тобі дасть відповідь, що та­ке є край і прис­та­ни­ще всіх на­ших ба­жань?

    Григорій. Тихіше, дру­же мій! Ду­же да­ле­ко ти забрів. Я спи­таю простіше: чо­го ти у своєму житті ба­жаєш най­більше?

    Яків. Ти на­че пал­кою по­ко­пир­сав му­раш­ник - так нес­подіва­но роз­во­ру­шив мої ба­жан­ня.

    Афанасій. Я ба­жав би знай­ти ви­со­кий чин, щоб мої підлеглі бу­ли міцні, як росіяни, а доб­ро­чесні, як ста­ро­давні рим­ля­ни; щоб бу­ди­нок мій був ве­неціанський, сад фло­рентійський; ба­жав би бу­ти ро­зум­ним, вче­ним, шля­хет­ним і ба­га­тим, як бик на шерс­ти­ну…

    Григорій. Що ти бре­шеш?

    Афанасій…дужим, як лев, гар­ним, як Ве­не­ра…

    Яків. Прий­шла й мені на згад­ку Ве­не­ра, так зва­на со­бач­ка.

    Григорій. Про­шу, кажіть.

Сторінка 1 з 12 Показати всі сторінки << На початок < 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 > У кінець >>