Володимир Сосюра - Сад (Критика, коментарі до твору, пояснення (стисло))

 

Володимир Сосюра

Сад (Критика, коментарі до твору, пояснення (стисло))

В огні нестримної навали 
рубали, різали наш сад... 
А ми дивилися назад 
і за минулим сумували... 
Руками власними тюрму 
творили ми собі одвічну... 
О, будьте прокляті, 
кому назад повернуто обличчя! 


Брати нас брали на штики 
за слово, правдою повите... 
Ви ж розумієте, — віки 
не знали ми, чиї ми діти!.. 


Хтось застромив у серце шило, 
в чеканні марному весни... 
В саду розкішному лишились 
одні пеньки та бур’яни. 


Кати на струни наші жили 
тягли із рук, як сон, блідих... 
І з нас співців собі купили, 
щоб грати їм на струнах тих. 


Ми йшли кривавими стежками, 
нам тільки снився волі згук. 
І похоронно над полями кричав 
і плакав чорний крук... 


Він нам кричав про волі гнів, 
щоб ми повстати захотіли! 
Й кривавий дзьоб об струни-жили 
в безкраїм розпачі точив... 


Коли ж приходили раби володарям 
на струнах грати, 
серця не тисло від журби 
і не обурювали ґрати... 


А струни плакали... Не в бій — 
І ми здригнули!.. Душі громом 
залив музичний буревій, 
що мчав, мов рокоти ріки, 
що рвався в даль крізь піну шалу!.. 
І зацвіли старі пеньки, 
і бур’яни травою стали... 
Це в день було, коли той спів 
так схвилював серця всім хорі... 
А уночі вже сад шумів, 
і крізь гілля сміялись зорі... 
Так несподівано і скоро 
наш сад повстав і зашумів... 


Його рубали, а він ріс! 
На місці зрубаного дуба росли нові!.. 
І навіть хмиз угору дерся!.. 


Краю мій! 
Ми дочекалися весни, 
ми вже підходимо до брами!.. 
Це ти той сад, о краю мій, 
колись порубаний катами!.. 
Над золотими берегами 
ти знов шумиш, такий рясний!.. 


Критика, коментарі до твору, пояснення (стисло) 

Поет В. Сосюра уявив свою Україну як сад. Сад, який віками рубали, нищили й вороги-заброди, і "брати"-сусіди. Дійшло до того, що українці самі забули, хто вони, забули волелюбні козацькі традиції, стали покірно служити своїм гнобителям. Але настали нові часи, прийшла воля, і сад почав відроджуватися, цвісти, "навіть хмиз угору дерся". Сили народні — невичерпні, український народ обов’язково відродиться, як фенікс із попелу, розквітне, як сад навесні, — така головна думка поезії.

Корисні матеріали:

Пошук на сайті: