Володимир Сосюра

Сад (Критика, коментарі до твору, пояснення (стисло))

В огні нестримної навали 
рубали, різали наш сад... 
А ми дивилися назад 
і за минулим сумували... 
Руками власними тюрму 
творили ми собі одвічну... 
О, будьте прокляті, 
кому назад повернуто обличчя! 


Брати нас брали на штики 
за слово, правдою повите... 
Ви ж розумієте, — віки 
не знали ми, чиї ми діти!.. 


Хтось застромив у серце шило, 
в чеканні марному весни... 
В саду розкішному лишились 
одні пеньки та бур’яни. 


Кати на струни наші жили 
тягли із рук, як сон, блідих... 
І з нас співців собі купили, 
щоб грати їм на струнах тих. 


Ми йшли кривавими стежками, 
нам тільки снився волі згук. 
І похоронно над полями кричав 
і плакав чорний крук... 


Він нам кричав про волі гнів, 
щоб ми повстати захотіли! 
Й кривавий дзьоб об струни-жили 
в безкраїм розпачі точив... 

Сторінка 1 з 2 Показати всі сторінки << На початок < 1 2 > У кінець >>

Корисні матеріали: