Критика «Любіть Україну» Сосюра

 Натура поета в усій її щирості й глибині розкрилася у вірші «Любіть Україну». Це серде­чне слово поета-патріота, мовлене в радісну годину визволення української землі, коли після німе­цької окупації засяяло сонце волі. Написаний у 1944 р. вірш уперше був опублікований у «Київсь­кій правді» та «Літературній газеті». Згодом вірш увійшов до збірки «Щоб сади шуміли».

Поет за допомогою найрізноманітніших тропів створив чудовий зоровий образ «вишневої України». Для її змалювання він користується не абстрактними загальниками, а точними поетич­ними деталями, художніми атрибутами, за допомогою яких Україна оживає в уяві чітко, рельєфно, наче на полотні талановитого живописця. Поет, ніби прозираючи в душу, звертається до кожного зокрема і до всього народу:

Любіть Україну, як сонце, любіть,
як вітер, і трави, і води...
В годину щасливу і в радості мить,
любіть у годину негоди.
 

Усе в рідному краю миле: «вітер, і трави, і води». Намагаючись осмислити саме поняття «лю­бов до Батьківщини», з’ясувати його для себе і для читача, В. Сосюра підкреслює, що це єдине і водночас всеохопне почуття, яке викликає самоповагу, звеличує людину. Засобом інтонаційного і смислового переліку досягається високий ступінь емоційності, непідробної схвильованості:

Вона у зірках, і у вербах вона,
І в кожному серця ударі,
У квітці, в пташині, в електровогнях,
У пісні у кожній, у думі...
 

Україна — у тому вічному й нетлінному, що прийшло крізь віки. Через сторіччя серцем і ро­зумом сприймаємо її образ через українську пісню, думу, красу національних святинь — прояви нашої духовності. Не збройною потугою українці завоювали пошану й повагу інших народів, хоча нащадки повік не забудуть звитяг славного лицарства запорозького, безсмертних оборонців нашо­го краю. Український народ споконвіку славен «всіми своїми ділами».

Поезія має форму послання. Анафора «Любіть Україну» робить вірш струнким і композиційно завершеним. Поетове слово звучить щиро й безпосередньо. Він звертається насамперед до молоді, майбутнього України. І від того, наскільки щиро молодь любитиме Україну, залежатиме її доля за будь-яких обставинах і часів. Іван Багряний писав, що «найголовнішим і найважливішим є те, що вірш «Любіть Україну» пройшовся по всіх серцях і душах української молоді в тих колоніальних умовах, формуючи їх, мобілізуючи до боротьби...».

Вірш «Любіть Україну» В. Сосюра написав наприкінці Великої Вітчизняної війни (1944 р.). Головним чином через змалювання пейзажних картин рідного краю автор поезії натхненно просла­вляє свою палку любов до Батьківщини. Він відтворює образ «вишневої» України, змальовує красу її природи, звитяжну історію, волелюбний народ з багатою культурою і солов’їною мовою. У вірші чути відгомін Шевченкового «Нема на світі України, немає другого Дніпра», але звучать вони по-новому, свіжо і по-своєму поетично. Це не просто повторення слів Великого Кобзаря — це нове поетичне відкриття, лаконічне і водночас виразне змалювання нашої дійсності, що зримо постає з чудових пейзажних замальовок, створених поетом сміливо й оригінально. У 1948 році збірка «Щоб сади шуміли», до якої увійшла ця поезія, була удостоєна Державної премії першого ступеня. У січні 1948 року вся громадськість України вітає поета з п’ятдесятиріччям його народження, а на грудях у нього з’являється найвища урядова нагорода — орден Леніна. У привітанні Президії Спі­лки письменників України відзначалося, що ім’я Сосюри невід’ємне від історії розвитку українсь­кої літератури, він виступав як поет-патріот, як поет гострої сучасної теми.

Проте доля цього вірша виявилась драматичною. Знайшлися «критики», які в патріотичному вірші «Любіть Україну», написаному ще в 1944 році й не раз друкованому, уміщеному навіть у збірці, що відзначена премією, розгляділи крамолу. Тоталітарний режим, що панував на території СРСР, придушував будь-які прояви національного духу. Тож не дивно, що в 1951 році в газеті «Правда» з’явилася розгромна стаття, спрямована проти вірша В. Сосюри як нібито ворожого ра­дянській людині. В. Сосюру перестають друкувати, він живе під загрозою арешту, яка зникає тіль­ки зі смертю Сталіна 1953 року.

Насправді поезія «Любіть Україну» — це патріотичний вияв душі митця, заповітне слово В. Со­сюри і своєрідний національний гімн. У ньому розвинуто традиції патріотичної лірики Т. Шевчен­ка, Лесі Українки, І. Франка та інших поетів; висловлено почуття любові до України за допомогою найрізноманітніших тропів із притаманним В. Сосюрі ліризмом, теплом, схвильованістю.