Перейти до Вікіпедії

Миха́йло Петро́вич Стари́цький (*2 (14) грудня 1840, Кліщинці — †14 (27) квітня 1904, Київ) — український письменник(поет, драматург, прозаїк), театральний і культурний діяч.

Михайло Петрович Старицький народився 14 грудня 1840р. у родині дрібного поміщика-дворянина, відставного ротмістра в с Кліщинці на Полтавщині. Рано осиротівши, виховувався під опікою дядька — В. Лисенка, двоюрідного брата його матері, батька славетного українського композитора Миколи Лисенка. Отримав гарну домашню освіту. 

      З 1851 р. Михайло навчався в Полтавській гімназії. Як сам свідчив, «пробував тоді віршувати». 
      Після гімназії разом із троюрідним братом М. Лисенком у 1858р. вступив до Харківського університету. 
      У 1860 р. обидва брати перейшли до Київського університету, де М. Старицький спочатку навчався на фізико-математичному факультеті, а потім на юридичному. Наступного року він повернувся до Кліщинців — вступив у володіння батьківською спадщиною. 
      У 1862 р. М. Старицький одружився з Софією Віталіївною, сестрою М. Лисенка. Через два роки повернувся до Києва на навчання, і у 1865 р. закінчив університет. 
      У 1868 р. М. Старицький купив маєток в с Карпівці на Поділлі й переїхав туди з родиною. 
      Повернувшись у 1871 р. до Києва, разом із Лисенком організував Товариство українських акторів, поставив «Різдвяну ніч» за мотивами повісті М. Гоголя. 
      Брав активну участь у роботі Південно-Західного відділу Російського географічного товариства, який тоді очолював талановитий учений-народознавець, автор пісні «Ще не вмерла України» Павло Чубинський. 
      Протягом 1873—1876 pp. M. Старицький писав вірші, перекладав з Г. Андерсена, І. Крилова, М. Лєрмонтова, сербські на родні думи та пісні. На початку 80-х pp. він домігся видання літературно-художнього альманаху «Рада». Очолив першу українську 
      професійну трупу. Продав маєток у Карпівці, щоб зміцнити трупу матеріально. Створив новий хор і оркестр, обновив декорації, костюми і реквізит, дбав про репертуар. Після розколу трупи на два колективи (М. Старицького і М. Кропивницького) зі Ста-рицьким залишилася молодь (М. Садовська-Барілотті, О. Вірина та інші). У 1886—1887 pp. трупа з успіхом гастролювала в Москві та Петербурзі, потім — у Варшаві, Мінську, Вільнюсі, Астрахані, Тифлісі. За станом здоров'я у 1893 р. М. Старицький залишив трупу. 
      Наступного року Російська Академія наук призначила драматургу персональну пенсію «За літературні праці рідною мовою». Він брав участь у створенні Всеросійського театрального товариства. 
      У 1897 р. відбувся Перший Всеросійський з'їзд діячів сцени, на якому виступив М. Старицький. У Києві він керував драматичним гуртком Літературно-артистичного товариства, продовжував літературну діяльність. У 1903 р. письменник готував видання альманаху «Нова рада», але за його життя альманах не вийшов. 
      Михайло Старицький помер 27 квітня 1904 р. Похований на Байковому кладовищі. 
      Творча спадщина М. Старицького дуже багатогранна: поезії «Борвій», «До молоді», «До України», «Виклик», «Поету», «Поклик до братів-слов'ян» та інші; історичні романи і повісті, оповідання, написані здебільшого російською мовою: «Осада Буши», «Богдан Хмельницкий», «Последние орлы», «Разбойник Кармелюк»; драматичні твори: «Не судилось», «Талан», «У темряві», «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці», «Богдан Хмельницький», «Маруся Богуславка»; блискучі драматичні переробки творів інших авторів (цікаво, що в більшості випадків переробки стали відоміші за оригінали); «На Кожум'яках» І. Не-чуя-Левицького — «За двома зайцями», «Ночь перед Рождеством» М. Гоголя — «Різдвяна ніч», «Хата за селом» Ю. Кра-шевського — «Циганка Аза»; «Зимовий вечір» Е. Ожешко — «Зимовий вечір», «Чорноморський побит на Кубані» Я. Кухаренка — «Чорноморці» (ці переробки здійснювалися за згодою авторів, на театральних афішах вказувалося, що текст нових п'єс належить ДВОЙІ авторам», а проведені вченими текстологічні дослідження засвідчили значний внесок Старицького в здійснені ним інсценізації та переробки, що дало підстави включати їх у видання спадщини драматурга); чисельні переклади та переспіви творів Й. Ґете, Г. Гейне, Ч. Байрона, В. Шекспіра, А. Міцкевича, І. Крилова, М. Лєрмонтова*, В. Гюго, О. Пушкіна, М. Некрасова, словацького та сербського фольклору. 
      Новаторство поезії Старицького виявилося у розширенні системи жанрів української поезії, збагаченні виражальних засобів. У своїх поетичних творах автор відкинув ту стилізовану образність «співучого селянина», яка була притаманна його попередникам, наприклад, О. Кониському, П. Кулішу. Уже перші поезії Старицького засвідчили, що їх ліричним героєм став український інтелігент, який зі своїми болями звернувся не до народу взагалі, а до інтелігентів, заговорив про «свої інтелігентські погляди та почування». Але він робив це настільки щиро, що йоголоезія не має якогось «соціального розподілу». Наприклад, його вірш «Виклик (Ніч яка, Господи! Місячна, зоряна)» став народною піснею. 
      Можна виділити кілька основних мотивів лірики М. Старицького: роль і призначення поета («Поетові»), краса людських почуттів («Виклик»), співчуття до важкої долі простого люду («Швачка»), тема України («До України»). У ліриці поета відбилося публіцистичне мислення епохи, а це також вплинуло на своєрідність звучання лірики наступного літературного покоління, представленого іменами Павла Грабовського, Володимира Самійленка, Миколи Вороного. 
      Проте ім'я М. Старицького ми звикли пов'язувати саме з розвитком українського театру й драматургії. Досить згадати, що саме завдяки Старицькому в 1883 р. з'являється перша професійна об'єднана українська трупа, де працювали М. Кропивниць-кий, І. Карпенко-Карий, П. Саксаганський, М. Садовський, М. Заньковецька, М. Садовська-Барілотті. І хоча урядові й цензурні заборони спрямовували розвиток української літератури виключно у вузьке річище селянської тематики, завдяки М. Старицькому, І. Карпенку-Карому, М. Кропивницькому український театр зумів вирватись із «горілчано-гопачної» театральщини, розширив і коло тем: історія України — «Оборона Буші», життя інтелігенції — «Не судилось», філософська тематика — п'єса «Талан». 

Сторінка 1 з 3 Показати всі сторінки << На початок < 1 2 3 > У кінець >>