ДО УКРАЇНИ
      
     Моя Україно! Як я тебе любив! 
     Твої луги, твої степи розлогі, 
     Дніпра ревучого славетнії пороги 
     І хвилі золоті твоїх шовкових нив.
      
     Як я любив в садочках вишняку 
     Твої білесенькі, немов хустини, хати, 
     Поважну річ старих дідів чубатих 
     І регіт дітвори в жартливому танку.
      
     Як я любив в ніч теплу, весняну 
     Чуть пугача з діброви тихий стогін, 
     Гукання парубків, дівчат веселий гомін 
     І пісню з-за лугів розкішну, голосну.
      
     Як я любив уосени в стіжках 
     Хліб коло хат, а ранками сідими 
     Селян за працею хапливою між ними 
     І стукіт говіркий ціпів геть по токах.
      
     Як я любив зимової доби 
     При каганці невпиннеє сюрчання 
     Тих веретен і пісню чи ридання 
     Тихесеньке жіночої журби.
      
     Як я люблю безрадісно тебе, 
     Народе мій, убожеством прибитий, 
     Знеможений і темністю сповитий, 
     Що вже забув і поважать себе, 
     Потративши свої колишні сили... 
     Як я люблю твої сумні могили, 
     Україно! Як я люблю тебе!
      
     І ось тепер та мучена любов 
     Мене жене в далекую чужину...
      
     (1881)