Михайло Старицький - Не судилось

Завантажити матеріал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Mychailo_starickiy_ne_sudylos.docx)Mychailo_starickiy_ne_sudylos.docx127 Кб1391
Скачать этот файл (Mychailo_starickiy_ne_sudylos.fb2)Mychailo_starickiy_ne_sudylos.fb2266 Кб1095

 

Високоповажному артистові

Миколі Карповичу Садовському

присвячує автор

Михайло Старицький

НЕ СУДИЛОСЬ

(ПАНСЬКЕ БОЛОТО)

 

Драма в 5 діях

 

ДІЙОВІ ЛЮДЕ:

 

І в а н  А н д р і й о в и ч  Л я ш е н к о - 60 літ, багатий пан, але зовсім простий; іначе говорить не може, як по-українськи.

А н н а  П е т р і в н а - 40 літ, його жінка; закида часом по-українськи, моди ради.

Н и к о л а й  С т е п а н о в и ч  Б є л о х в о с т о в - кузен Ляшенчихи, ЗО літ; фатуватий.

З і з і - дочка Ляшенків; манірне дівча, 13 літ.

М и х а й л о - син їх, 22-х літ, студент; чистюк і джигун.

П а в л о  Ч у б а н ь - його товариш, 25 літ; уже лікар. Бідна одіж.

Ж о з е ф і н а - швейцарка, учителька.

К а т р я Д з в о н а р і в н а - дівчина молода, селянка.

Г о р п и н а  Д з в о н а р и х а - її мати, недужа й слаба.

Д м и т р о  К о в б а н ь - парубок, годованець Дзвонарів.

П а ш к а - подруга Катрі.

С т е п а н и д а - покритка, п'яничка й плетуха.

Ш л ь о м а - жид, орендар.

Х а р л а м п і й - старий лакей.

А н н у ш к а - покоївка; вертка на всі заставки.

С е л я н е, с о ц ь к і, п а р у б к и, д і в ч а т а, д в о р о в і.

 

Діється на правім березі Дніпра, з початку 60-х років.

 

Між 1-ю і 2-ю дією мина два тижні; між 2-ю і 3-ю - місяць; між 3-ю і 4-ю - два місяці.

 

ДІЯ ПЕРША

 

Панський садок. Наліво від слухачів - стіна офіцини; вікна й двері з ганком виходять в садок. Направо чверть кону впродовж огороджено барканом з хвірткою; за барканом - вулиця. Просто - доріжки, луговина, дерева; між дерев далі блищить став, а з-за його визира панський будинок.

 

В И Х І Д  І

 

Михайло, розкішне по-українськи одягнений, лежить без жупана; далі на луговині Жозефіна і Зізі гуляють в м'яча.

 

М и х а й л о (курить сигару). Славно покачатись на траві після купання і затягтись сигарою! Чорт його зна, якось мене лінощі обсіли: сьогодні уже й до школи не пішов. (Потягається). Та з цією дрібнотою нудно й воловодитись... тільки Павло й зможе!

Г о л о с и (за вікном). Ос-са! Рос-са! Кос-са! Нос-са!

П а в л о (за вікном). Ну, тепер разом, швидче, не зупиняючись.

Г о л о с и (за вікном). Оса! Роса! Коса! Носа!

М и х а й л о. Товчи, товчи! А я полежу та поніжусь: тут у холодку так славно! Вітрець подиха; пахощами якимись тягне, - здається, липа розцвіла. Читати навіть не хочеться: отак би лежав, затопивши очі у те сине море блакиті, та зорив би за хмариною.

З і з і (здалека). Тібора! Тібора! Піль!!

Ж о з е ф і н а. Ту-бо! Ту-бо! Laissez non mouchojr* (*Лишіть мою хустку (франц.).). Ві не карош!

З і з і. Ха-ха-ха-ха!! Пиль, пиль! Рви его, рви!

Ж о з е ф і н а. Ві не рві!

М и х а й л о. Не руш собаки! Лиши мені зараз!

З і з і. Так й послушала! Тибора, иси, иси! (Біга, тріпле платок, а собака рве).

М и х а й л о. Лиши, кажу! А то встану та вуха намну!

З і з і. Попробуй! Я маме скажу! Мужик!

М и х а й л о. Чекай же! (Устає).

 

Зізі тіка; за нею спішить Жозефіна.

 

Як розпустилась! Ну, я з матір'ю побалакаю про тебе! (Знов лягає).

П а в л о (з-за вікна). А це коло бича - обід, бачите? То вимовляється - р-р-р-р! Кажіть!

Г о л о с и. Р-р-р-р! Р-р-р-р! Р-р-р-р!

М и х а й л о. І не обридне йому? Уже я б такий, щоб і обідати, а він таки працює. Усе за ділом якимсь. На вулицю ледве затяг, та й то вже етнографії ради... А яка хороша Катря Дзвонарівна, таки просто і між паннами красунею була б, та й годі! Очі - карі, але глибокі, темні; а погляд - такий милий, лагідний, любий, що аж пронизує душу тихим променем... Тільки між брівок рисочка; вона надає і якусь думність личеньку, і якусь силу вдачі. Щось оце не було її; треба б довідатись через Пашку.

 

В И Х І Д  II

 

Анна Петрівна під руку з Бєлохвостовим.

 

А н н а  П е т р і в н а (до Бєлохвостова). Я тебя непременно с ним познакомлю. Он оригинал большой; знаешь, из зтих новых.

Б є л о х в о с т о в. Ну, уволь, ma chere* (*Моя люба (франц.).); я этих новых терпеть не могу; занесет гиль, а попробуй возражать - сейчас подлецом выругает.

А н н а  П е т р і в н а. Ну нет; m-eur Поль очень умный й честный, нетронутая такая натура. Michel! Где твой Павло?

М и х а й л о (схоплюється). А, мама! Микола! (Цілує у матері руку, а з Миколою обнімається). Павло ще й досі з школярами у офіцинах там.

А н н а  П е т р і в н а. Я пойду позову его. (Іде на гайок, зазира і вступа в хату).

М и х а й л о. Ну, Миколо, давно ми з тобою бачились!

Б є л о х в о с т о в. Давно, давно. Поздравить можно с окончанием университета?

М и х а й л о. Ще не зовсім.

Б є л о х в о с т о в. Передержка или диссертация только?

М и х а й л о. Дисертація.

Б є л о х в о с т о в. Молодец! Ну, куда ж после направишь стопы? На коронную или на ораторскую трибуну?

М й х а й л о. Ні туди, ні туди.

Б є л о х в о с т о в. Как так? Свободным художником? Sans profession?* (*Без певного фаху (франц.).)

М и х а й л о. Sans profession!

Б є л о х в о с т о в. Понимаю: отдохнуть желаем, пожуировать?

М и х а й л о. Ні од кого не залежать, а працювати там, де мені мило, - на користь народові!

Б є л о х в о с т о в. А! Ты хлопоман еn forme?* (*Справжній, формений (франц.).) У вас там других диалектов, кроме вашего выдуманного, не допускается?

М и х а й л о. Видуманий? Для неука дуже легкий спосіб зрікатись: не бачив Америки - значить, нема, не чув про Канта - значить, вигадали! Розмовлять на другій мові з тобою не буду; не для того, що не вмію, бо ми руську літературу незгірш вашого проковтнули, а для того, що не хочу потурати твоїй писі! Живеш в Україні, то знай її й мову!

Б є л о х в о с т о в. Очень укорительно, но не вразумительно. Рremierement* (*По-перше (франц.).), с пейзанами в философские дебаты я не вступаю; лексикон с ними очень короток: личные объяснения все исчерпываются лишь просьбою об отмене штрафов. Secondement:* (*По-друге (франц.).). кормление от земли не обязывает меня, надеюсь, обратиться в дохристианского дикаря для поклонения ей, как богине. И, наконец, в-трєгьих, я - за культуру. Циви-ли-за-ция, civilisation, mon cher* (*Цивілізація, мій любий (франц.).), приводит все языки к одному знаменателю, то есть к такому, в котором все остальные будут содержаться. А ваш украинофильский идеал подходит, кажется, к идеалу рака. С'еst le mot!* (*Оце слушний вираз (франц.).).

М и х а й л о. Стара байка! Хто тобі казав, що ми бажаємо вернутись назад? Брехня, ваше-ці, проше: я стою більш за просвіту, ніж ти! У вас тільки накрадено високих слів: "цивилизация", "культура", "общечеловеческие интересы"! Ти за цівілізацію - на словах, а в серці її ненавидиш, бо з нею непевні будуть штрапи! Чи буде колись одна мова, чи ні - про те не нам знати, а от, що всякий примус, всяке руйнування природи ради переробу її під один аршин - вадить і кравцеві, і сукні, - то це кожному звісно. Кожному народові бажається виробити собі такі форми, у яких йому найпридобніше. Кожному народові у своїй власній одежі найвільніше, найзручніше поводитись: то що й казати про мову? Ви порвали з народом; а ми стоїмо за освіту меншого брата, за народне щастя, за правду!

Б є л о х в о с т о в. Однако ты красноречив. Je te feliete* (*Я тебе вітаю (франц.).) - прелестный будешь адвокат, хотя я и не все понимаю в твоей тираде.

М и х а й л о. Ви всі вихваляєтесь любовію до всього люду, - брехня це, лукава брехня. Ви й отечества не любите, коли не можете любити своєї родини! Тільки себе самих любите, а одбріхуєтесь, що - цілий світ.

А н н а  П е т р і в н а (виходить з офіцини; до Павла). Кінчайте-бо швидче з дітьми та йдіть до йас!

Б є л о х в о с т о в. Ну, мой друг, ты уж очень горячишься; так мы, пожалуй, и поругаемся после долгой разлуки!

А н н а  П е т р і в н а. О чем это у вас тут спор?

Б є л ох в о с т о в. Об украинофильстве. Знаете, Місhel обнаруживает положительные ораторские способности; только горяч, горяч: нужно еще школы.

А н н а  П е т р і в н а. Миша мой молодец! (Цілує його). Да, голубчик, пойди до батька и припиши непременно к дяде; зтим пренебрегать нельзя.

М и х а й л о. Для чого заставляєте ви мене підлещуватись? Я й думки не маю служити, та ще по Петербургах.

А н н а  П е т р і в н а. Вот зтой зксцентричности не люблю: там только й делают карьеру... да еще при таких связях, - не правда ли, Nicolas?

Б є л о х в о с т о в. Certainement*. (*Безперечно (франц.).)

М и х а й л о. Хто за кар'єрою ганяється...

А н н а  П е т р і в н а. Ну, вот, вот...

Б є л о х в о с т о в. Да вы, сherе soeur* (*Люба сестро (франц.)), не наседайте! Уляжется!

М й х а й л о. По собі судиш?

Б є л о х в о с т о в. Ну, полно дуться; я нарочно подразнил. (Обніма його). Мы еще с тобою на зти темы почешем языки. Вот костюм зтот в деревне - одобряю.

А н н а  П е т р і в н а. Тоut a fait charmant!* (*Чудово! (Франц.))

 

    В И Х І Д  III

 

Ті ж і Жозефіна й Зізі.

 

Ж о з е ф і н а.     Маdаmе! С'еst іmроssіblе аvес Zіzі!* (*Мадам, Зізі просто неможлива (франц.))

А н н а  П е т р і в н а. Ах, вечно с жалобами...  Qu'est-ce qu'il y a la?* (*Що там таке? (Франц.) )

Ж о з е ф і н а. ЕІІе mе gгоnde, еllе mе taquіnе" (*Вона мене лає, вона мене дражнить (франц.)).

А н н а  П е т р і в н а. Vous еtes trор rudе, vоus mеmе!* (*Ви самі надто суворі! (франц.))

М и х а й л о. Ні, мамо; Зінька, як собака, лізе у вічі; до паскудства розбещена!

А н н а  П е т р і в н а. Что за выражения? Зінька! Паскудство!

Б є л о х в о с т о в. Зінька? С'еst joli!* (*Чудово! (Франц.))

М и х а й л о. Нехай буде й по-модньому - Зізі, хоч, на мене, вона більше підходить до зінського щеняти; але ви придивіться краще, що це за перекрутень? З неї вийде моральна каліка!

Б є л о х в о с т о в. С'еst trор fогt!* (*Це занадто! (Франц.)) Милый, резвый ребенок, не больше!

А н н а  П е т р і в н а (до Михайла). Оставь, пожа-луйста! Ты доведешь меня до мигрени.

 

Зізі проходить здаля.

 

Зизи, Зизи! Ступай сюда!

 

Зізі підходить з опущеними очима.

 

А н н а  П е т р і в н а. Что это ты творишь, дрянь? Чтобы я еще от вашего братца выговоры получала?

Б є л о х в о с т о в. Ах, mа соusinе* (*Моя кузино (франц.)), не обижайте моей крошечки! Ко мне, Зизюк, под мою защиту! Дядя в обиду не даст!

З і з і (підбігає до Бєлохвостова, плаксивим голосом). Она сама... воображает много! Через... зтого урода достается только.

А н н а  П е т р і в н а. Они меня cговорились уморить! Я слабонервная, чувствительная - и вечно какие-либо дрязги! У меня голова не выдержит, - чувствую, что сейчас начнется тик... Недоставало еще, чтобы из-за вас (до Жозефіни) я слегла в постель! С пустяками в глаза лезет... Там, в Швейцарии, коров доила, а здесь обижается, если ребенок что-нибудь скажет.

 

Жозефіна сумна; Зізі пересміюється з Бєлохвостовим і йдуть далі.

 

М й х а й л о. Ne vous chagrinez pas!* (*Не сумуйте! (Франц.))

А н н а  П е т р і в н а. Пожалуйста, без трагедий! Скажешь Павлу, чтобы сейчас пришел ко мне: у меня тик. Я такая слабонервная, чувствительная... (Виходить).

 

Михайло підходить до Жозефіни й потіша її, проводячи по дорозі.

 

П а в л о (за вікном). Ну, тепер - годі! Рушайте додому! Спасибі за увагу й слухняність!

 

В И Х І Д  IV

 

Пашка і Михайло.

 

З школи виходять діти з книжками, кунштуками* (*Кунштуки - малюнки. Тут - абетка з кольоровими малюнками.); жарти і сміх стиха. Позаду кілька дорослих. Наостанці Пашка.

 

С т а р ш і. Ну, не пустуйте! Це вам не вулиця, а панський садок!

 

Пашка входить і озирається кругом.

 

М и х а й л о (повернувся назад). Бідна оця Жозефіна! Поневіряється на чужині, без язика, без мови. Всяке аж сікається принизити, осміяти; а заступитись нема кому. І все ото гонить бідність та доля щербата! А матір яка немилосердна, жорстока! Гидко й здумати! (Зуздрів Пашку й хутко підходить). А! Здрастуй, Пашко! І ти сюди прийшла? Яким способом? (Подає руку).

П а ш к а. А вчитись до школи.

М и х а й л о. Хіба?

П а ш к а. Авжеж! Думаєте - стара?

М и х а й л о. Куди там! А тільки здивувало мене, що ти нічого перше не казала, а це здумала.

П а ш к а. А що ж? Захотілось вивчитись на гулянках читати, щоб і самій можна було бавитись отими книжечками, що ви приносили: такі занятні та втішні!

М и х а й л о. Добре, добре єси задумала. І вивчишся?

П а ш к а. А чому ж ні? Аби хіть.

М и х а й л о. А трудно здалося?

П а ш к а. Не так трудно, а якось ніяково з малими сидіти. От Варка Горбанівна перше ходила, то ще й проказує, аж соромно.

М и х а й л о. Пусте! Шкода, шкода, що я не знав:

я б зайшов сам проказати... А Катря де? Може, тут?

П а ш к а. Ні, вона дома; у неї мати чогось слабує, то ні на кого кинути. А вона б охоча була вчитись, бо вже трохи й чита, - ще за батька почала.

М и х а й л о. Ти б її, Парасю, серце, привела коли, то ми б разом і вчилися.

П а ш к а. Добре. А що, вам подобається?

М и х а й л о. Кому ж вона не до вподоби? Дуже гарна та мила. Оченята, брівоньки - в світі нема!

П а ш к а. Чи ба, як у око впала! А от ви стережіться залицятись до неї.

М и х а й л о. Або що? Хіба не можна любувати красою, тішить серце розмовонькою дівочою?

П а ш к а. Та то, що у неї Дмитро є.

М и х а й л о. Хто ж це?

П а ш к а. Ковбань, парубок; годованцем був, а тепер сам хазяйнує. Вони змалку з Катрею, як брат з сестрою: певно, швидко й поберуться. (Зітхає).

М и х а й л о. Ну, то й щасти боже; а мені що до того?

Сторінка 1 з 11 Показати всі сторінки << На початок < 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 > У кінець >>

Пошук на сайті: