Михайло Старицький - Не судилось (СКОРОЧЕНО) (сторінка 2)

Завантажити матеріал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Mychailo_starickiy_ne_sudylos_SKOROCHENO.docx)Mychailo_starickiy_ne_sudylos_SKOROCHENO.docx34 Кб4104
Скачать этот файл (Mychailo_starickiy_ne_sudylos_SKOROCHENO.fb2)Mychailo_starickiy_ne_sudylos_SKOROCHENO.fb256 Кб6928

 

Катря (закриваєруками голову). Ой! Не бийте мене! Не бийте!

 

Михайло (кидається до матері). Мамо! Не троньте ее, Бога ради! Не оскорбляйте!

 

Анна Петрівна. Вон!.. Раскатать ее!.. Эй, люди!! Кто там?

 

Михайло (хапає матір заруку). Мамо! Ради Бога, не делайте скандала! Ради всего святого, пощадите меня!

 

Анна Петрівна. Нет!.. Нет! Такая дерзость!.. Я эту подлячку проучу.

 

Михайло хапає матір за руку й ие допускає до Катрі.

 

Катря (тільки несамовито тремтить і шепоче). Не бийте мене! Не бийте!!

 

ЯВА 14

 

Ті ж та Іван Андрійович, Белохвостов, Харлампій, Аннушка й дворові.

 

Белохвостов (показується на рундуці; за ним Іван Андрійович). Боже мой, ma tante (моя тітка) все дело испортит! Накрыла их... Скандал!!

 

Іван Андрійович. Я ж просив, я ж молив її не мішатися! І хто ту впустив?

 

Обндва хутко збігають до Аяни Петрівни.

 

Анна Петрівна. Эй, люди!

 

Іван Анд рій о в и ч. Нюточко! Перестань, I Бога ради! Йди звідціль!

 

Бєлохвостов. Кузина, ради Бога, уйдите! I Пожалейте Мишеля... Все дело погубите!

 

Анна Петрівна. Не могу!.. Убили! Эй, люди!

 

Михайло. Что же это? Насилие!

 

Катря (несамовито). Михаиле! Рятуйте!!

 

Михайло (кидається, ламаючи руки, то до матері, то до Бєлохвостова, то до батька). Миколо, спаси! Мамо... Тату!.. Не руште її... Я не знаю, що з собою зроблю! Не оскорбляйте ее — я все сделаю, что вы хотите! Пальцем никто не коснись!.. Я все зроблю... Простите ее!

 

Анна Петрівна. За нее заступаешься! За мерзавку?

 

Белохвостов. Что вы! Бога ради, уйдите!

 

Анна Петрівна (скажено). Отстаньте! Затронули чувство матери, и я, как тигрица, ее растерзаю! Позовите ее мать сюда, эту старую сводню! Тащите ее сюда за косы!! Пусть полюбуется!

 

Зам'ятая. Надбігають Харлампій, Аннушка, где кілька дворових.

 

Катря (несамовито). Матір кличуть? І її катуватимуть? Зводниця, кажуть? (Скидає платок і, мов не при собі, виступає наперед). За що знущаєтесь? Що я вам учинила? Кого я занапастила? Мене оганьбили, мене обікрали, а тепер привселюдно топчете в болото, як останню падлюку!!! Топчіть! Регочіть з дурної! Плюйте! Кличте всіх!! Мамо! Йди сюди! Дивися, любуй, на яку публіку поставили твою дочку єдину!!

 

Михайло (кидається до Катрі). Господи! Пощадите же! До исступления доведете меня!

 

Анна Петрівна. Какая смелость! Позор, позор!! Уведите ее! Завтра едем отсюда.

 

Бєлохвостов і Іван Андрійович улещують пані, яка ледве на ногах стоїть; Харлампій і Аннушка повертаються взяти Катрю, але через Михайла не насмілюються.

 

Бєлохвостов (набік). Mais elle est charmante! (проте вона чарівна)

 

Харлампій. Що ж з нею возжатися? Косу відрізати, та й годі!

 

Катря (божевільно обводить очима всіх, кинулася від Харлампія до Михайла). Ріжте косу! (Рве кісник, і розпущена коса хвилями спадає на плечі). Тобі її різати, Михаиле! Ріж! Чого ж зупинилися? Катуйте! Розшарпали серце — добивайте! Христа ради, добивайте, не пускайте живою! Топчіть ногами; давіть і дитину від вашого сина!

 

Анна Петрівна. Ай!! (Зомліла).

 

Михайла як громом ударило. Всі скам'яніли. Завіса.

 

ДІЯ П'ЯТА

 

Хата Дзвонарихи зсередини. Праворуч піч і проміж неї вхід у ванькир; ліворуч вікна, лави. На переднім кону стіл та інше. Бідні обставини. Ніч. На комині горять каганець.

 

ЯВА З

 

Катря сама.

 

К а т р я. І чого те серце ще тріпочеться? Живуче якесь! Краяли його тупицею, давили кліщами, та ще не роздавили,— ворушиться... допевнитися хоче, чи зникла надія, чи ще за хмарами мріє? Дурне, дурне! Мало тебе вчора нівечили, в багні топтали? А ти знов-таки щемиш і допитуєшся чогось? Годі вже,— над силу муки!.. Треба тебе заспокоїти... Матері шкода, та їм легше буде, як я вмру, о, легше! Сира земля і гріх, і сором покриє; а так щодня — публіка, глум, зневага... краще, краще вмерти!.. Осьде мій рятунок! (Бере пляшечку). Тут якісь краплі. Лікар давав матері закроплювати у вічі, то казав, що страшна трутизна,— зразу може покласти... І нічого не болітиме, жалю не буде; душа пташкою полине... Полечу я зозулею до нього, до мого милого, край віконечка сяду, закую-за-стогну, тугою обійму йому серце, нехай згадає воно, як колись любилися, як з кохання того захмелилися... Побачити б тільки ще раз його на прощання та й випити... (Думає). А гріх? Свою душу самій загубити? Проклята я, проклята! Наїдуть станові, потрошитимуть мене привселюдно... як собаку, в землю закинуть... без хреста, без панахиди... могили навіть не насиплять... Ох, як мені тяжко!.. Несила ж мені їй мук таких терпіти, несила! Ойі! (Встає й, хитаючись, знову падає). Гуде як! Чи буря надворі? Чи в мене в голові? Хтось іде... іде!.. (Прислухається). Він, певно він! Я зараз. (Знов устає, падає на лаву, вхопившись за толову). Нічого не пам'ятаю! Га? Хто мене кличе?

 

ЯВА 4

 

Катря й Харлампій.

 

Харлампій (увіходить і стоїть у шапці коло дверей, оглядаючи хату). А що? Хто тут живий?

 

Катря (підвівшись трохи). Хто це? Гука щось...

 

Харлампій (увійшовши). А! Це ти тут, преподобнице? Чого ж мовчиш? Позакладало?

 

Катря (труситься, спершись обома руками на стіл). Дядьку...

 

Харлампій. Дядьку, та вже ж, розуміється, не батьку... Де стара?

 

Катря (нерозбираючи добре). Не знаю...

 

Харлампій. Не знаю! А з паничем... знаєш?

 

Катря (якось не при собі). Панич! А!!

 

Харлампій. Свята та божа! Ну скоїла гріх там, прогрішилася значить, то й крилася б уже, сиділа б слідственно собі, в рот води набравши; з паничем невелика й біда; пани б пошти не зобідили, дали б там що; знайшовся б, може, й попихач, приміром, за яким би голову собі скрила,— а то ще й приндиться! Куди маха! Що собі в думку забрала? Тьху!

 

Катря широко дивиться йому в вічі, мов божевільна.

 

Чого ти на мене вирячилася? Чим ви панича обкурювали та обпоювали? Признавайся!

 

Катря. Добре...

 

Харлампій. Бач? Добре! Еге — да! Взяв би я вас, приміром, обох з матір'ю-чаклункою, та провчив би у волості поштительно, щоб знали, як господ, панів значиться, чарувати та зводити.

 

Г о р п и н а (з-за ванькира). О-ох! О-ох!!

 

Харлампій. Стогне! Постогнала б ти в мене не так! І не знаю, чого ще пани такі добрі, піклуються?

 

Катря (шепоче). Добре...

 

Харлампій. Добре... (Набік). Тут якось ніяково й стояти, доложу вам... (До Котрі). Не дивися, кажу, на мене! Пан оце послав мене тобі сказати, що як ти схаменешся, значить, і зараз, слідственно, без усякого бешкету, вийдеш заміж...

 

Катря (шепоче). Добре...

 

Харлампій. Не перебивай! Як вийдеш заміж зараз же за кого-небудь там, приміром, то вони простять тобі, ще й придане добре дадуть,— пару волів, корову, овечат там і грошей на весілля, щоб, значиться, гріх твій покрити; тільки щоб після шлюбу й не смерділи тут, щоб і духу вашого не було!

 

Катря. Щоб і духу...

 

Харлампій. Еге — да! А якщо ти зґедзькаєшся, то буде тобі й матері таке сумнительство, що й згниєте в тюрязі або й у Сиберію влучите! Ну? Чого ж мовчиш?

 

Катря. Га?

 

Харлампій. Що га?

 

Катря. Добре...

 

Харлампій. Значить, слідственно, безпримінно вийдеш?

 

Катря. Добре...

 

Харлампій. Ну, гляди ж! (Набік). А ловко я обділав цю справу! Триста карбованців, що пан дав, значиться, благодареніє Богу, в кишені зостануться. Ловко, Харлампію Григоровичу, спроворили: що, значить, приміром, як голова не порожня, натоптана! Я знав, що вона согласиться, а тільки все думав, що побрикається, приміром, а воно вийшло — дешево; зараз і доложу. (Зиркнув на Катрю, що вона, хитаючись, почала наближатися до нього, пильно дивлячись). Свят! Свят! Чиста відьма! Тут, не при хаті згадуючи, страшно й зоставатися з ними! (Йде хутко до дверей і, зачиняючи, гукає). Дивися ж мені! Цур тобі й пек!

 

ЯВА 5

 

Катря сама.

 

Катря (хитаючись і обпираючись рукою то об стінку, то об лаву, йде до дверей). Стійте!.. Чогось приходили... лають, що не йду... кличуть кудись... мене й матір... Не можу ж я йти! Хата крутиться... червона така! Дайте-бо руку, голову мені піддержте... то я й піду... добре... піду!

 

ЯВА 6

 

Катря, Аннушка, Дзвонариха й дехто з дворні.

 

Аннушка (скажено вбігає). А де тут та бариня-судариня? Осьдечки вони прогулюються! Що?! Думала помєщицею бути? В чепчику ходити? А не діждеш! На смітнику повінчають!

 

Катря (трохи опам'ятавшись). Хто прийшов по мою душу? Аннушка! Ай!!! Відступись!

 

Аннушка. Думала — любить? Йому тільки-одного треба було... а він сміється, зі мною сміється над тобою, потаскухою!

 

Катря (спалахнувши, кидається). Брешеш! Брешеш!., ти кров мою прийшла пити!.. Відступись!

 

Аннушка. Не відступлюся! Натішуся над ворогом! Ей, хлопці, сюди! Давайте мазницю,— двері й вікна дьогтем вимазати!

 

Хлопці (з реготом вриваються в хату, в одного мазниця й квач^. Давай, давай! Та разом їй і голову квачем!

 

Катря (несамовито кидається то до одного, то до другого). Ой!.. Змилуйтесь!.. Хто в Бога вірус! Не наді мною, над матір'ю: вона неповинна... вмре... Ой, простіть мене!

 

Аннушка (хапає Катрю за руки; та пручається несамовито). Не слухайте її. Мажте зараз дьогтем!

 

Дзвонариха (вибігає, хитаючись, з ванькира; божевільні очі, бліда, простоволоса. Хлопці й Аннушка з жахом відступають до дверей; до Катрі). А! До чого довела?!. Будь же ти проклята! Проклята! Проклята!..

 

Пошук на сайті: