Талан (Повністю) – Михайло Старицький

Присвячується

вельмишановній артистці

Марії Костянтинівні Заньковецькій

Михайло Старицький

ТАЛАН

Драма в 5-ти діях і 6-ти обмінах

Із побиту малоруських акторів

ДІЙОВІ ЛЮДЕ:

М а р і я І в а н і в н а Л у ч и ц ь к а – молода драматична актриса; говорить по-українському чисто, а по-руськй де-не-де помиляється.

П а л а ж к а – стара бабуся, її няня; убирається по-міщанськи.

А н т о н П а в л о в и ч К в і т к а – панич з багатої фамілії в Малоросії.

О л е н а М и к о л а ї в н а К в і т к а – його мати, стара уже пані.

С т е п а н І в а н о в и ч Б е з р о д н и й – середніх літ пан; спочатку антрепренер; а далі помічник режисера.

Ю р і й С а в и ч К о т е н к о – теж середніх літ; драматичний актор; спочатку режисер, а далі антрепренер.

М а р к о К а р п о в и ч Ж а л і в н и ц ь к и й – середніх літ актор.

Р о м а н М и х а й л о в и ч Л е м і ш к а – старий суфлер.

М а р и н к а – дочка його, 17 літ, годованка Лучицької.

К а т е р и н а Г р и г о р і в н а К в я т к о в с ь к а – молода актриса, теж на перші ролі, більше співочі.

К и р І в а н о в ич Ги р я в и й – помічник режисера.

Г а н н а М и х а й л і в н а К у л і ш е в и ч – молода актриса на ролі молодиць і жвавих баб.

Р я б к о в а молоді дівчата,

Б о г д а н и х а / хористки.

Р о м а н ч у к – лікар із земських, старий уже, з сивими бачками.

А н д р і й В і т а л і й о в и ч А н т и п о в – редактор газети.

А в р а м С е м е н о в и ч Ю р к о в и ч – репортер, молодий хлопець. В розмові трошечки чути єврейське.

Г а ш а – ключниця при дворі в пані Квітки. Придзигльована, молода ще.

Парикмахер, машиніст, робочий, лакей при гостиниці, хорист 1-й і 2-й, студент 1-й і 2-й, молодь, хористка 1-а і 2-а і хор.

Діється в наші часи* (*90-і роки минулого століття.). Між другою і третьою дією проходить півроку; між третьою і четвертою – шість місяців, між четвертою і п'ятою – три тижні.

ДІЯ ПЕРША

Чорна сторона за коном. З лівого боку від актора йде навкоси ряд уборних; видко тільки двері, а першої уборної й середину, що пишно обставлена: килими, дорога мебель, свічадо. З правого боку – кінці лаштунків. Середина – вільний для акторів і їх виступів прохід. Вдалині йдуть сходи вгору. Усюди награмсано купи приставок, декорацій і іншого. Самий кін іде поза лаштунками вправо; туди виступають актори і тудою ж надходить в антрактах і публіка. При піднятті завіси темнувато, а потім ясно.

В И Х І Д І

Гирявий, машиніст, двоє робочих, хористка перша і друга, хорист перший, а потім Маринка. Метушня на кону. Робочі тягнуть приставки. Газовщики засвічують рампу, софіти. Хор мовчки піднімається по сходах. Друга уборна відчинена. Парикмахер то вбіга, то вибіга. До третьої уборної надходить Квятковська і зачиняється.

М а ш и н і с т (вгору). Оддай! Ще! Правіше трохи! (Робочому). А ти куди?

Р о б о ч и й. За пригорком.

М а ш и н і с т. Чого ж ти річку поцупив? Он дубка отого тягни та підіпри осокою.

Г и р я в и й (мечеться то за лаштунки, то в уборні). Проворніш! Ламповщикі! Софіти світи! Не повисипалися, чи що? (За лаштунки). К бісу те небо, село спускай!

Х о р и с т п е р ш и й (кричить згори). Гар-де-робщик! Го-го!!

Г и р я в и й. Чи ти не сказився? Публіка вже йде!

Х о р и с т п е р ш и й. Такі чоботи отой всучив, що й палець не влазить.

Г и р я в и й. Гукни мені ірода! А!! (Побіг і знов стріча парикмахера). А що, сьогодні вночі устругнемо стукалку?

П а р и к м а х е р. Та в мене і гуде, і стріля…

Г и р я в и й. Пусте! А я з реквізиту прихвачу та, може, й управляючого.

П а р и к м а х е р. Ото б діло! (Входить у 2-у уборну).

К о т е н к о (голос з 2-ї уборної). Готово?

Г и р я в и й. Зараз. (Робочим). Гей, гав не ловіть! (До хористок, що йдуть поуз). Проворніш!

Х о р и с т к а п е р ш а (підходить). Одпустіть мене!

Г и р я в и й (назад руку), Оправдательні документи?

Хористка кладе бумажку.

Гм! На три дні! (Голосно). Швидше! Швидше! Дзвоню! (Біжить і деяким хористкам щось шепче).

М а р и н к а (підбіга до 1-ї уборної). От, замок!

Г и р я в и й (до неї). А пані Лучицька скоро?

М а р и н к а. Зараз, тільки ось принесу… (Ввійшла в 1-у уборну і почала діставати речі).

В И Х І Д ІІ

Ті ж і Котенко.

К о т е н к о. Що? Готово?

Г и р я в и й. Ту ж мить; дзвоню! (Робочим на бігу). Духом! (Дзвонить).

К о т е н к о (стука в 3-ю уборну). Пустіть!

К в я т к о в с ь к а (голос). Я в льолі…

К о т е н к о. Хе-хе-хе! Розчудеснійше!

К в я т к о в с ь к а (голос). Одійдіть-бо! Гетьте!

К о т е н к о (підгляда). Гм-гм!.. (Тре руки). Так швидше ж, пора! (Підходить до кону). Чого баряться?

Г и р я в и й. Готово! Дай третій! (Дзвонить).

Музика починає за лаштунками тихо грати.

К о т е н к о. А як збор?

Г и р я в и й. З приставними…

К о т е н к о. А… (Чуха потилицю). Своєю шкурою чужі боки латаємо! Сказано, багатому чорт і дітей колише.

Г и р я в и й. Він має втрати…

К о т е н к о. Брехня!

Г и р я в и й. Сам підраховував книги, – вірте!

К о т е н к о. Певно, той одбира, таранкуватий?

Г и р я в и й. Хто його зна? По книгах чисто, а все втрати, збитки… Страшенні розходи!

К о т е н к о. Скажіть!

Г и р я в и й. Управляючий претендує, що первий персонаж бере по чотири свічки при газі і що коньяк та закуски на реквізит ставляться…

К о т е н к о. Скажи тому чорту рябому, щоб він до сцени не плутавсь, бо я його і з паном ковтну!

В И Х І Д III

Ті ж і Юркович.

Ю р к о в и ч (здоровкається на ходу з Гирявим). Здоров! Ну? Що? Як? Папіроски нема? Яка, братику, наклюнулась!

Г и р я в и й. Ну?

Ю р к о в и ч (шепоче на вухо). Найвища школа! (До Котенка). Славнійшому й шановнійшому до самої землі!

К о т е н к о (жме руку). Здоровенькі, здоровенькі!

Ю р к о в и ч. І слава, і честь і хвала! Коло каси бійка, в дверях давка, на гальорці галас… Хороше?? Помічаєте, як мене ваші панії нашрубували, – балакаю!

К о т е н к о. І гаразд.

Ю р к о в и ч (кланяється комусь за лаштунки). Барон!.. Князь… І його превосходительство… ого-го! Браво! Браво!

К о т е н к о. Пора б; перше гребали…

Ю р к о в и ч. І се чудо зробила ваша чудова Маруся Лучицька!

К о т е н к о. Хто? Як? І це ви кажете щиро?

Ю р к о в и ч. Саме щиро.

К о т е н к о. Лучицька б то світ перевернула?

Ю р к о в и ч. Вона, своїм талантом надзвичайним…

К о т е н к о. Коли отаке провадить який-небудь дурноголовий плахітник, то йому і бог простить; а коли нісенітницю торочить все ж таки чоловік освічений, який орудує і пером, – так мене злість бере… Лучицька! Що вона одна варт? Обставлю я її штурпаками, то й не пізнаєте! Комік і ансамбль – всьому голова, всьому сила!..

Ю р к о в и ч. А-а! По-ні-маю: ансамбль, комік – вірно! Ансамблева дружня гра… чудо… прелість! Звичайно, розуміється… Коли кругом талани… такого багато… Цілий квітник таланів…

К о т е н к о. Та ви чоловік розумний… Завважте ще й те: хто зробив актрису з Лучицької? Я!! Адже як прибилась вона, то всі кричали: де це ви таку дохлятину вискіпали?.. А я пробачив, що в тім дранті є вогник. Скільки серця порвав, скільки душі потратив, а таки розворушив жар і видув вогонь! Тепер-то всі тішаться, а нікому і в голову не спаде, кому треба кланятись? Нашої праці світові не видко, ми, як кроти, під землею риємось та добуваємо камінь блискучий… І спасибі ніхто не скаже…

Ю р к о в и ч. Що-о? Не може бути! Щоб такої кривди… Ми всі дивуємось… ми, малороси…

К о т е н к о. Ех! Що мир, що громада? Їй нових божків подавай, а старих – під лаву! Та ще надто коли новий божок у спідниці! Тут би преса повинна показати дужим, неп'яним словом, де справжній талан, де всьому ділу основа, – а вона і собі за юрбою: "Лучицька дива, наше сонце!" Тпху! Аж досадно!

Ю р к о в и ч. Так, так! Зовсім справедливо… Ви мені просто розплющили очі… Це зовсім вірний і оригінальний погляд… Я проводитиму… Тільки треба за афіші погодитись.

К о т е н к о. Друковатиму в вас! Та ви придивіться тільки холодним оком, то і талану у Лучицької як кіт наплакав; от у Квятковської природного живця більше…

Ю р к о в и ч. А знаєте, я і сам помічав…

К о т е н к о. Тож-то бо й є! А як оті хвальби нищать талан, псують людину! Просто – погибель одна! Прочита вона, що її похвалили, що їй кадять, – і вже у неї в голові замакітрилось, уже до неї й на козі не під'їдеш: талан! Дива!! Куди ж їй слухати навчителя, – вона самородок, вона сама навчить кожного… і пішла, і пішла… Та замість того щоб вгору, та вниз! А тут іще оті безпері… А! гнав би просто усіх! Треба ж розрізняти розвите дерево, яке не боїться ні дощу, ні сонця, од пуп'янка…

Завантажити матеріал у повному обсязі:

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: