Завантажити материал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Yaroslav_stelmah_privit_sinichko.docx)Yaroslav_stelmah_privit_sinichko.docx97 Кб654
Скачать этот файл (Yaroslav_stelmah_privit_sinichko.fb2)Yaroslav_stelmah_privit_sinichko.fb2133 Кб595

 

Стельмах Ярослав

Привіт, Синичко!

П'єса на дві частини

ДІЙОВІ ОСОБИ

 

Мама.

Тато.

Сергій, син  

О л я                                   — учні десятого класу.

В і т ь к а                

Бабуся.

Клавдія Миколаївна — директор школи.

 

А також:

Голоси учнів.

Голос Ніни Платонівни, класного керівника Сергія.

 

Наші дні.

 

ДІЯ ПЕРША

 

Вітальня майже нової квартири. Праворуч — стінка. Ліворуч, коло дивана, — довгий низенький столик, що тепер у багатьох сім'ях править і за стіл обідній, не кажучи вже про чайний. Два крісла

Не обійтись без телевізора. Само собою, торшер. Ліворуч — двері у кімнату батьків, прямо — двері у кімнату Сергія, двері праворуч ведуть до передпокою, кухні і т. д.

З кімнати Сергія линуть по квартирі звуки біту. На те й магнітофон.

 На дивані Бабуся читає газету. Д

звонить телефон.

Бабуся (бере трубку). Алло! Здрас... Удома. Зараз. (Ос­кільки слабкий закличний звук її крізь звукові хвилі все одно не проб'ється, підводиться й прочиняє двері в кімнату онука, відпрацьованими жестами показує — його до телефону.)

Магнітофон одразу вмовкає.

З кімнати вибігає Сергій, хапає трубку.

Сергій. Алло! (Пауза.) Ага. (Задоволений почутим або й просто радий голосу співрозмовника. Але будемо більш точ­ними — співрозмовниці.) Зараз? Так. Де? Гаразд. Звичайно, буду. (Обертається до Бабусі спиною, цмокає губами коло самої мембрани, надсилаючи телефонний поцілунок. У від­повідь, певно, чує те саме, бо знов усміхається.) Все. Біжу. Ща­сливо! (Кидається до своєї кімнати.)

З дверей праворуч з'являється Мама. На ній фартух.

 Мама. Уже біжиш?

Сергій (вільно й розкуто). Звідки ти знаєш?

Мама. Ну, раз музику вимкнув, значить уже біжиш. Уро­ки на завтра зробив?

С е р г і й. Ну ма-ам...

Мама. Цілісінький же день магнітофон не вгавав.

С е р г і й. Ну ма-ам...

Мама. Поїси?

С е р г і й. Ні, я не голодний. Мам, дай карбованця. На кіно

Мама. Держи. (Дістає із сумочки.)

 Сергій. Дякую. (Цілує матір.)

Мама. Хоч пізно не приходь. Ключ узяв?

Сергій. Ага. (Заходить до своєї кімнати. Тут таки ви­ходить у вітальню.)

Мама повертається на кухню. 3 дверей ліворуч з'являється Тато.

Тато. Що, йдеш?

Сергій. Ага.

Т а т о. А уроки?

Сергій. Ну та-ат...

Тато. Що? Що «та-ат»? Цілий день музика не вмовкала!

Сергій. Нам на завтра мало зовсім.

Тато махає рукою і прямує знов до своєї кімнати, тим паче, що фінал розмови був йому відомий з самого початку. Незважаючи на давні і, як здається Татові, принципові розбіжності у поглядах стосовно навчання, він із своїм дитям теж у контакті, скажемо більше: батько навіть пишається сином, вважаючи, що син у сім'ї, а надто єдиний, — це вже говорить само за себе. Проте останнє не перешкоджає Татові починати довгі суперечки на тему виховання. Справедливості ради зазначимо, що гору завжди бере Мама.

С е р г і й. О, тату, дай карбованця. На кіно.

Тато (дістає з кишені). Тримай. (Підкидає в повітря ме­талевий карбованець.)

Сергій (ловить гроші). Щасливо, тат!

Тато (вже із своєї кімнати). Та приходь додому, як усі нормальні люди, а не серед ночі.

Двері за ним зачиняються.

Бабуся (посміхається). Що, й з мене карбованця?

Чи варто й говорити про стосунки Бабусі й Сергія.

Сергій. Не, поки вистачить. У мене ще твій учорашній зберігся. Ну, бувай, ба!

Бабуся. Привіт! (По-молодецьки робить ручкою.)

Сергій вибігає. Грюкають за ним вхідні двері. Одразу, мов за командою, у вітальню заходять батьки. Мама витирає руки рушником. Тато на ходу знімає окуляри.

Тато. Пішов?

Б а б у с я. Як бачиш.

Мама. Хтось йому подзвонив. Оля, мабуть. Чи Вітька.

Тато. Знову! Коли він уроки вчить — не доберу.

 Бабуся. Встигне ще і навчитись, і напрацюватись.

Т а т о (до Бабусі). Твоя позиція мені давно відома. Що б він не зробив — усе добре.

Бабуся. Ну, так уже!.. Але от цікаво — як швидко бать­ки забувають свої молоді роки. Ти, пригадую, теж над книж­ками занадто не засиджувався.

Тато. Порівняла! Я в його роки про шматок хліба для сі­м'ї думав.

Бабуся (сумно). Так, це правда... Однак міг би бути й тер­пимішим до сина.

Т а т о. Ти ще скажи, що я взагалі тиран, тримаю його в шо­рах, шмагаю канчуком...

Бабуся. Ну-ну-ну, Колю! Чого це ти?

Тато. Просто не можу дивитись, коли хтось байдикує. Я в його роки...

Сторінка 1 з 14 Показати всі сторінки << На початок < 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 > У кінець >>