Аналіз поезій «Господи, гніву пречистого...»

 

У вірші автор говорить про власну силу й незламність: «Де не стоятиму — вистою». Він показує свою непідвладність обстави­нам, непорушність принципів за жодних умов. Тільки так можна зберегти моральну повноцінність.

У Богові та матері Стус бачить духовних провідників, котрі визначають внутрішнє обличчя людини. Адже для двобою з дер­жавою смерті потрібна незаплямована душа. Сила народжується у випробуваннях.

Ліричний герой протидіє внутрішній слабкості («тузі»), щоб не зрадити духовному покликанню (бути таким, яким «мати вродила»), він сприймає трагічні обставини існування («біду») як спосіб вироблення внутрішньої сили.

1.     Які художні засоби визначальні в поезії? Проаналізуйте.

Зауважимо, що Бога як символ совісті людської, віри в добро

та справедливість Стус згадує досить часто. Поет звертається до Бога в часи, коли йому нестерпно важко, він шукає в ньому опори, дивиться на своє життя крізь призму Божих заповідей.