Характеристика творчого шляху Василя Стуса
Збірки віршів: «Круговерть» (1965), «Зимові дерева» (1965), «Веселий цвинтар» (1971), «Час творчості» (1972), «Палімп- сести» (1986).
Збірка «Зимові дерева» побачила світ за кордоном, у Брюсселі.
Наступну збірку поет називає «Веселий цвинтар», у якій посилюються гротескові мотиви, що зумовлюється погіршенням громадського й творчого становища поета, а також духовною й політичною ситуацією в Україні. Під час арешту ця збірка була конфіскована. Із сорока двох віршів кілька автор відновив по пам’яті, і вони згодом увійшли до збірки «Свіча в свічаді», виданій 1977 р. за кордоном видавництвом «Сучасність». До книжки увійшли також вірші із збірки «Зимові дерева», про які сказано у вироку суду, що вони мають «наклепницький зміст» (зокрема, «Не можу я без посмішки Івана…», «Звіром вити, горілку пити…», «Отак живу: як мавпа серед мавп…», «Балухаті мистецтвознавці!..», «Який це час?..», «У Мар’їнці стоять кукурудзи…» та інші), а також вірші, написані в ув’язненні, і переклади німецьких поетів — Рагеля Фарнгагена (1771-1833) та Райнера Марія Рільке (1875-1926).
Тематичне спрямування поезій Василя Стуса дуже влучно визначив І. Дзюба: «Говорячи про ті чи інші мотиви Стусової поезії, слід пам’ятати про умовність їх виокремлення. Власне, всі вони поєднуються в ній у загальну картину. Поезія ця в принципі непрограмована, нетематична. Або, інакше кажучи, вона вся на одну «тему»: поетове самопочуття, стан його «я».
Під час слідства, у камері слідчого ізолятора КДБ у Києві, в концтаборах, на засланні Василь Стус використовував найменшу можливість, щоб писати, читати, перекладати. Формально йому не було заборонено писати, але фактично його за це переслідували, відбирали написане. Дякуючи друзям, чимало його творів збереглися, потрапили на волю, і за кордоном, коли вже не стало поета, була видрукувана збірка «Палімпсести» (видавництво «Сучасність», 1986). Про неї Стус говорив: «У новій збірці — вірші, написані між 1971-1977 роками. В ній — мої болі й радощі, мрії й передуми, спогади й сніння, образки життя». Сама назва символічна й багатозначна. Палімпсестами називалися пергаменти, з яких стерто первинний запис і зроблено новин, але крізь нього іноді можна розпізнати старий. Отже, йдеться, можливо, про співвідношення нового й старого, а водночас і про підтекст, що прочитується у філософських узагальненнях, алегоричних образах.