Характеристика творчого шляху Василя Стуса

 

Збірки віршів: «Круговерть» (1965), «Зимові дерева» (1965), «Веселий цвинтар» (1971), «Час творчості» (1972), «Палімп- сести» (1986).

Збірка «Зимові дерева» побачила світ за кордоном, у Брюсселі.

Наступну збірку поет називає «Веселий цвинтар», у якій по­силюються гротескові мотиви, що зумовлюється погіршенням громадського й творчого становища поета, а також духовною й політичною ситуацією в Україні. Під час арешту ця збірка була конфіскована. Із сорока двох віршів кілька автор відно­вив по пам’яті, і вони згодом увійшли до збірки «Свіча в сві­чаді», виданій 1977 р. за кордоном видавництвом «Сучасність». До книжки увійшли також вірші із збірки «Зимові дерева», про які сказано у вироку суду, що вони мають «наклепницький зміст» (зокрема, «Не можу я без посмішки Івана...», «Звіром вити, горілку пити...», «Отак живу: як мавпа серед мавп...», «Балухаті мистецтвознавці!..», «Який це час?..», «У Мар’їнці стоять кукуру­дзи...» та інші), а також вірші, написані в ув’язненні, і переклади німецьких поетів — Рагеля Фарнгагена (1771-1833) та Райнера Марія Рільке (1875-1926).

Тематичне спрямування поезій Василя Стуса дуже влучно визначив І. Дзюба: «Говорячи про ті чи інші мотиви Стусової поезії, слід пам’ятати про умовність їх виокремлення. Власне, всі вони поєднуються в ній у загальну картину. Поезія ця в прин­ципі непрограмована, нетематична. Або, інакше кажучи, вона вся на одну «тему»: поетове самопочуття, стан його «я».

Під час слідства, у камері слідчого ізолятора КДБ у Києві, в концтаборах, на засланні Василь Стус використовував найменшу можливість, щоб писати, читати, перекладати. Формально йому не було заборонено писати, але фактично його за це переслідували, відбирали написане. Дякуючи друзям, чимало його творів зберег­лися, потрапили на волю, і за кордоном, коли вже не стало поета, була видрукувана збірка «Палімпсести» (видавництво «Сучас­ність», 1986). Про неї Стус говорив: «У новій збірці — вірші, написані між 1971-1977 роками. В ній — мої болі й радощі, мрії й передуми, спогади й сніння, образки життя». Сама назва сим­волічна й багатозначна. Палімпсестами називалися пергаменти, з яких стерто первинний запис і зроблено новин, але крізь нього іноді можна розпізнати старий. Отже, йдеться, можливо, про спів­відношення нового й старого, а водночас і про підтекст, що про­читується у філософських узагальненнях, алегоричних образах.