Детальний Аналіз

«Як добре те, що смерті не боюсь я...» Стус

ПАСПОРТ ТВОРУ

Рід літератури: філософська, патріотична лірика.

Жанр: філософська медитація.

Мотив: стоїцизму, незламності, здатності за будь-яких обставин залишатися людиною.

Віршовий розмір: ямб.

Художньо-стильові особливості: вірш сприймається як своєрідний монолог, як останнє слово несправедливо засудженого героя, звернене до неправедних суддів. Зі спокоєм, гідністю, упевнено, без найменшого натяку на каяття звучать перші рядки твору. Цей твір не декларація, а філософська медитація, у якій висвітлено глибокі по­чуття автора. Він свідомий, що йде важкою дорогою на Голгофу, вказаною духовним подвигом Ісуса Христа, і йде свідомо, без нарікань на долю. Біб­лійний образ хреста підтверджує справедливість справи, за яку боровся ге­рой, — через асоціацію з образом Ісуса Христа, який сам ніс свій тяжкий хрест, що на ньому його розіп’яли. У вірші екзистенційні мотиви поєдну­ються з патріотичними. В. Стус трактує смерть як вищу, суто духовну форму існування людини, що дорівнюється вічності.

У поезії В. Стус підбиває підсумки пройденого шляху. Моральну силу ви­стояти, не схилитись героєві дає переконаність у тому, що правда — за ним, що він жив так, як треба, як достойна людина: «...жив, любив і не набрався скверни, ненависті, прокльону, каяття». Життя було сповнене добра, любові, діянь заради України, її народу.

Вірш починається словами про те, що герой не боїться смерті. І далі автор зазначає: до народу повернеться тільки тоді, коли «в смерті» обернеться «до життя» — і тоді в смерті з рідним краєм порідниться. І справді, В. Стус по­вернувся в Україну лише після смерті. А Україною він жив і марив, бо любов до України — сенс поетового життя.

Примітки: У творі сконцентроване життєве кредо поета; бачимо, мов витесаний на гра­ніті, його портрет, головні риси характеру; окреслено трагічний, страдниць­кий життєвий шлях. Зі скупих стриманих рядків постає образ мужньої люди­ни, патріота, борця, який вірить у перемогу добра і справедливості. Для ліричного героя характерний стоїцизм, мужність, принциповість. У пое­зії саме біль пише поетом, а не закута в систему світоглядних засад нена­висть чи злоба. Митець боїться без міри стати жорстоким, адже усвідомлює й намагається умиротворити свої почуття, опанувати цільність світосприй­няття, відчути поетичну гармонію буття, наповненого високим сенсом. Він задумується над необхідністю узагальнення свого життєвого шляху й на­ближенням його фізичного завершення. Відчуває, що як поет, як духовна субстанція він незнищенний, тому заглиблюється в мотиви своєї поведінки, потерпає про збереження честі, внутрішньої порядності, особливо про те, щоб його вірші як документи художницького життя були щирими, відзнача­лися підвищеною образною лаконічністю.

 

Василь Стус

Як добре те, що смерті не боюсь я
і не питаю, чи тяжкий мій хрест.
Що вам, богове, низько не клонюся
в передчутті недовідомих верств.
Що жив-любив і не набрався скверни,
ненависті, прокльону, каяття.
Народе мій, до тебе я ще верну,
і в смерті обернуся до життя
своїм стражденним і незлим обличчям,
як син, тобі доземно поклонюсь
і чесно гляну в чесні твої вічі,
і чесними сльозами обіллюсь.
Так хочеться пожити хоч годинку,
коли моя розів'ється біда.
Хай прийдуть в гості Леся Українка,
Франко, Шевченко і Сковорода.
Та вже! Мовчи! Заблуканий у пущі,
уже не ремствуй, позирай у глиб,
у суще, що розпукнеться в грядуще
і ружею заквітне коло шиб.