ЗА ЧИТАННЯМ ЯСУНАРІ КАВАБАТИ


Розпросторся, душе моя,

на чотири татамі,

або кулься від нагая,

чи прикрийся руками.

Хай у тебе є дві межі,

та середина — справжня,

марно, невіре, ворожить —

молода чи поважна.

Посередині — стовбур літ,

а обабоки — крона.

Посередині — вічний слід

(тінь ворушиться сонна).

Ні до неба, ні до землі —

не сягнути нікуди.

Не будіте мої жалі,

лицемірні іуди!

Чи не мріяв я повсякчас,

чи не праг, як покути,

щоб заквітнути проміж вас,

як барвінок між рути.

Як то сниться мені земля,

на якій лиш ночую,

як мені небеса болять,

коли їх я не чую.

Як постав ув очах мій край,

ніби стовп осіянний.

Каже — сину, на смерть ставай —

ти для мене коханий.

Тож просторся, душе моя,

на чотири татамі,

і не кулься від нагая,

і не крийся руками.